НА ДОПОМОГУ БУХГАЛТЕРУ – ОГЛЯД ОСТАННІХ БУХГАЛТЕРСЬКИХ ПУБЛІКАЦІЙ

 

ДО УВАГИ БУХГАЛТЕРІВ!

ЧЕРГОВІ ЗАКОНОДАВЧІ ЗМІНИ ТА РОЗ’ЯСНЕННЯ

 

В ЧАСТИНІ ПДВ

1. ДФС України в листі “Щодо оподаткування податком на додану вартість операції з надання продавцем винагороди (бонусу) покупцю” N 22983/6/99-95-42-01-15від 29.10.2015 р. надала розʼяснення щодо виникнення податкових зобовʼязань у покупця на суму отриманих мотиваційних виплат (бонусів) від продавця. Зокрема, у покупця при отриманні мотиваційних виплат (бонусів) від продавця у зв’язку з досягненням певних обсягів постачання товарів, придбаних у такого продавця, виникають податкові зобов’язання з ПДВ на суму отриманих мотиваційних виплат (бонусів).

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо оподаткування податком на додану вартість операції з надання продавцем винагороди (бонусу) покупцю”

N 22983/6/99-95-42-01-15від 29.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо оподаткування податком на додану вартість операції з надання продавцем винагороди (бонусу) покупцю і повідомляє таке.

Згідно з підпунктом 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Одним із методів, які використовуються постачальниками для просування товарів на ринку, є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб’ютори)), які є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб’юторами) у межах своєї основної діяльності та сприяють пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулюють просування товарів у каналах дистрибуції.

Оскільки мотиваційні та стимулюючі виплати (премії, бонуси, інші заохочення), які сплачуються офіційним дистриб’ютором (постачальником продукції (робіт, послуг)), зокрема, за точність закупівельних прогнозів, виконання узгодженого плану закупівель, дотримання асортименту товарів), спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати відносяться до маркетингових послуг.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Отже, при наданні продавцем винагороди (бонусу) покупцю у зв’язку з досягненням певних обсягів постачання товарів, придбаних у такого продавця, об’єктом оподаткування ПДВ є маркетингові послуги, які надаються покупцем, а мотиваційні та стимулюючі виплати, в свою чергу, є компенсацією вартості таких послуг.

Таким чином, у покупця при отриманні мотиваційних виплат (бонусів) від продавця у зв’язку з досягненням певних обсягів постачання товарів, придбаних у такого продавця, виникають податкові зобов’язання з ПДВ на суму отриманих мотиваційних виплат (бонусів).

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

2. ДФС України в листі “Щодо порядку складання підприємством податкової накладної на суму перевищення фактичної собівартості сільськогосподарської продукції над договірною вартістю реалізації продукції” N 22781/6/99-95-42-01-16-01 від 28.10.2015 р. надала розʼяснення щодо включення до складу податкових зобовʼязань з ПДВ з подальшим відображенням у декларації з ПДВ, податкових накладних складених на суму перевищення собівартості над договірною вартістю поставленої сільськогосподарської продукції власного виробництва. Зокрема, податкові накладні, складені на суму перевищення собівартості (планової/фактичної) над договірною вартістю поставленої сільськогосподарської продукції власного виробництва, включаються до складу податкових зобов’язань з ПДВ та відображаються у податковій декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом. При цьому такі податкові накладні не дають право покупцю сільськогосподарської продукції - платнику податку на збільшення податкового кредиту.

 

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо порядку складання підприємством податкової накладної на суму перевищення фактичної собівартості сільськогосподарської продукції над договірною вартістю реалізації продукції”

N 22781/6/99-95-42-01-16-01 від 28.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо порядку складання підприємством податкової накладної на суму перевищення фактичної собівартості сільськогосподарської продукції над договірною вартістю реалізації продукції і повідомляє таке.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість (далі - ПДВ) та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів) за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

Оподаткування ПДВ операцій з постачання власної сільськогосподарської продукції протягом року проводиться підприємством виходячи з вартості такої продукції, обрахованої на підставі планових показників, які визначаються при складанні зведеного плану на поточний рік.

Фактичну собівартість власно виробленої сільськогосподарської продукції підприємство визначає в кінці року відповідно до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. N 132 (далі - Методичні рекомендації N 132).

Відповідно до пункту 6.1 Методичних рекомендацій N 132 фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

Крім того, Методичними рекомендаціями N 132 визначено, що продукція власного виробництва поточного року відноситься на витрати за плановою собівартістю з коригуванням її в кінці року до рівня фактичних витрат.

Враховуючи зазначене, сільськогосподарське підприємство при здійсненні операцій з постачання власно виробленої сільськогосподарської продукції визначає податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з договірної вартості такої сільськогосподарської продукції та складає за такою операцією податкову накладну, яку реєструє в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та надає покупцю на його вимогу.

Якщо платник податку визначає планову собівартість сільськогосподарської продукції і при постачанні такої продукції її договірна вартість є меншою, ніж планова собівартість, то платник податку додатково складає податкову накладну на суму перевищення планової собівартості продукції над її договірною вартістю (з типом причини "17"), яка підлягає реєстрації в ЄРПН.

Після визначення фактичної собівартості власно виробленої сільськогосподарської продукції, податкові зобов’язання, які були визначені при постачанні такої продукції, мають бути відкориговані шляхом складання розрахунку коригування до податкових накладних, які були складені протягом зазначеного періоду з типом причини "17" (на суму перевищення планової собівартості над договірною):

у бік збільшення - на суму перевищення фактичної собівартості над плановою, якщо фактична собівартість виявиться більшою за планову;

у бік зменшення на суму перевищення планової собівартості над фактичною - якщо фактична собівартість виявиться меншою за планову.

Якщо платник податку не обраховує планову собівартість продукції або договірна вартість поставленої сільськогосподарської продукції перевищує планову собівартість, а фактична собівартість продукції, обрахована платником, перевищує договірну вартість поставленої сільськогосподарської продукції, то платник податку на дату розрахунку фактичної собівартості повинен скласти податкову накладну на суму перевищення фактичної собівартості над договірною вартістю з типом причини "17", зареєструвати її в ЄРПН та збільшити податкові зобов’язання на зазначену суму.

Податкові накладні, складені на суму перевищення собівартості (планової/фактичної) над договірною вартістю поставленої сільськогосподарської продукції власного виробництва, включаються до складу податкових зобов’язань з ПДВ та відображаються у податковій декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом. При цьому такі податкові накладні не дають право покупцю сільськогосподарської продукції - платнику податку на збільшення податкового кредиту.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

3. ДФС України в листі “Щодо визначення бази оподаткування податку на додану вартість по операціях з постачання на митній території України товарів, які були раніше ввезені (імпортовані) платником податків на митній території України” N 23580/10/28-10-06-11 від 26.10.2015 р. надала розʼяснення щодо визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які імпортуються на митну територію України та для товарів місцем постачання яких розташоване на митній території України. Зокрема, для товарів, що ввозяться (імпортуються) на митну територію України, визначення бази оподаткування і здійснення перерахунку іноземної валюти у валюту України проводиться відповідно до п. 190.1 ст. 190 ПКУ. Для операцій з постачання імпортованих товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, база оподаткування визначається відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПКУ.

 

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо визначення бази оподаткування податку на додану вартість по операціях з постачання на митній території України товарів, які були раніше ввезені (імпортовані) платником податків на митній території України” N 23580/10/28-10-06-11 від 26.10.2015 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників розглянуло лист, за результатами розгляду та в межах своїх повноважень повідомляємо наступне.

Відповідно до пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Згідно із п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників листом від 13.07.2015 р. N 19997/10/28-10-06-11 на лист з аналогічного питання (щодо визначення бази оподаткування податку на додану вартість по операціях з постачання на митній території України товарів, які були раніше ввезені (імпортовані) платником податків на митній території України, та щодо перерахунку іноземної валюти у валюту України) було надано обґрунтовану консультацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, у зв’язку із зміною у формулюванні норм ПКУ, на які було посилання в письмовій консультації, Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників повідомляє наступне.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів/ послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України.

Для товарів, що ввозяться на митну територію України, відповідно до п. 190.1 ст. 190 ПКУ базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України від 13 березня 2012 року N 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ), з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39¹ ПКУ.

Для операцій з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПКУ база оподаткування визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Згідно з п. 20 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 р. N 957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 р. за N 1235/26012, із змінами і доповненнями (далі - Порядок N 957) у разі якщо база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів/послуг, і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто ціна придбання перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання, постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання. У податковій накладній, яка складена на суму такого перевищення, відповідно до п. 9 Порядку N 957 робиться позначка 15 - "Складена на суму перевищення ціни придбання товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання". Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для заповнення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

Враховуючи вищенаведене, для товарів, що ввозяться (імпортуються) на митну територію України, визначення бази оподаткування і здійснення перерахунку іноземної валюти у валюту України проводиться відповідно до п. 190.1 ст. 190 ПКУ. Для операцій з постачання імпортованих товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, база оподаткування визначається відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПКУ.

 

 

4. ДФС України в листі “Щодо виникнення права на податковий кредит у покупця,якщо продавець на отриману суму попередньої оплати (авансу), перераховану одноразовим платежем, склав декілька податкових накладних” N 23514/10/28-10-06-11від 23.10.2015 р. наддала розʼяснення що право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту дає податкова накладна, складена постачальником з дотриманням вимог ПКУ.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо виникнення права на податковий кредит у покупця,якщо продавець на отриману суму попередньої оплати (авансу), перераховану одноразовим платежем, склав декілька податкових накладних” N 23514/10/28-10-06-11від 23.10.2015 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників розглянуло лист, за результатами розгляду та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).

При цьому, відповідно до п. 201.5 ст. 201 ПКУ п. 14 Порядку N 957 для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПКУ та п. 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 р. N 957, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 р. за N 1235/26012 із змінами та доповненнями (далі - Порядок N 957) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Тобто, дата надходження попередньої оплати (авансу) є датою виникнення у продавця податкових зобов’язань з податку на додану вартість, та підставою для виписки податкової накладної. При цьому постачальник має враховувати вимоги п. 201.7 ст. 201 ПКУ та умови конкретної цивільно-правової угоди в частині оплати (попередньої оплати) за поставку товарів (послуг), часткового постачання товарів (послуг).

Відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПКУ).

Згідно із п. 198.5 ст. 198 ПКУ платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації.

З метою застосування пункту 198.5 статті 198 ПКУ податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996).

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону N 996).

Згідно із п. 1 ст. 9 Закону N 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

На підставі вищезазначеного, право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту дає податкова накладна, складена постачальником з дотриманням вимог ПКУ.

 

 

5. ДФС України в листі “Щодо оподаткування податком на додану вартість послуг, місце постачання яких знаходиться за межами митної території України” N 23388/10/28-10-06-11 від 21.10.2015 р. наддала розʼяснення щодо оподаткування ПДВ послуг місце постачання яких знаходиться за межами митної території України, зокрема у разі якщо послуги, визначені у пп. "в" п. 186.3 ст. 186 ПКУ, надаються платником податку - резидентом нерезиденту, то зазначені операції не будуть об'єктом оподаткування податком на додану вартість, так як місцем постачання таких послуг вважається місце за межами митної території України.

 

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо оподаткування податком на додану вартість послуг, місце постачання яких знаходиться за межами митної території України” N 23388/10/28-10-06-11від 21.10.2015 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників розглянуло лист, за результатами розгляду та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Згідно з пп. "а" та "б" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Підпунктом 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 ПКУ передбачено, що постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Відповідно до п. 186.4 ст. 186 ПКУ місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 статті 186 ПКУ.

Підпунктом "в" п. 186.3 ст. 186 ПКУ визначено, що при наданні консультаційних, інжинірингових, інженерних, юридичних (у тому числі адвокатських), бухгалтерських, аудиторських, актуарних, а також послуг з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп’ютерних систем місцем постачання зазначених послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Тобто, у разі якщо послуги, визначені у пп. "в" п. 186.3 ст. 186 ПКУ, надаються платником податку - резидентом нерезиденту, то зазначені операції не будуть об'єктом оподаткування податком на додану вартість, так як місцем постачання таких послуг вважається місце за межами митної території України.

У випадку надання резиденту послуг, визначених у пп. "в" п. 186.3 ст. 186 ПКУ, місцем постачання зазначених послуг є митна територія України, а тому такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою податку незалежно від того резидентом чи нерезидентом вони надаються. Крім цього, слід зазначити, що при постачанні нерезидентом (неплатником податку на додану вартість) послуг резиденту, такий резидент є відповідальним за нарахування та сплату податку до бюджету.

З урахуванням змін, внесених до ст. 198 ПКУ Законами України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та від 16 липня 2015 року N 643-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість", з 1 липня 2015 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Одночасно пп. "а" п. 198.5 ст. 198 ПКУ визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до ст. 196 ПКУ (крім випадків проведення операцій, передбачених пп. 196.1.7 п. 196.1 ст. 196 ПКУ).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в ЄРПН.

Для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, які призначаються для використання та/або починають використовуватися у зазначених вище операціях, податкові зобов’язання згідно з п. 198.5 ст. 198 ПКУ нараховуються тільки у випадку, якщо суми податку, нараховані (сплачені) під час їх придбання або виготовлення, були включені до складу податкового кредиту.

Форма податкової декларації з податку на додану вартість (далі - декларація) та Порядок її заповнення і подання, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 р. N 966, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 р. за N 1267/26044 із змінами та доповненнями.

Всі суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні товарів/послуг починаючи з 01.07.2015 р., відображаються в розділі ІІ декларації:

в рядку 10.1.1, якщо придбані товари/послуги були оподатковані постачальником за ставкою податку 20 відсотків;

в рядку 11.1, якщо придбані товари/послуги були оподатковані постачальником за ставкою податку 0 відсотків.

Враховуючи те, що застосування пільгового режиму оподаткування (звільнення від ПДВ) до операцій із ввезення товарів на митну територію України не змінилося, порядок відображення операцій із ввезення товарів на митну територію України в рядку 12 декларації не змінюється.

Рядки 10.2, 11.2, 13, 14, 15 розділу ІІ декларації не заповнюються.

Податкові зобов’язання, які платник податку зобов’язаний нарахувати згідно з п. 198.5 ст. 198 та п. 199.1 ст. 199 ПКУ, вказуються в рядку 1.1 декларації, якщо для нарахування податкових зобов’язань застосовується ставка податку 20 відсотків.

 

 

6. ДФС України в наказі “Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ” N 543 від 28.07.2015 р. надала роз’яснення щодо затвердження рекомендованого порядку взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Наказ ДФС України “Про забезпечення комплексного

контролю податкових ризиків з ПДВ”

N 543від 28.07.2015 р.

 

З метою забезпечення стабільного розвитку економіки, рівних та конкурентних умов ведення бізнесу, унеможливлення фіскального тиску та нівелювання податкових ризиків у діяльності сумлінних платників податків, вжиття профілактичних заходів щодо запобігання вчиненню правопорушень, належної координації роботи органів державної фіскальної служби з упередження необґрунтованого формування податкового кредиту у значних розмірах, керуючись Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236/2014, наказую:

1. Затвердити Рекомендований порядок взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість, що додається.

2. Встановити персональну відповідальність:

2.1. Керівників територіальних органів ДФС, де на обліку перебувають платники ПДВ, які за результатами звітного періоду здійснюють ризикові операції, маніпулюють показниками податкової звітності, різко підвищили економічну активність та задіяні у схемах ухилення від оподаткування, за виявлення вигодоформуючих суб'єктів ("податкових ям") та повідомлення про виявлення ймовірної схеми ухилення від оподаткування територіальних органів ДФС, на обліку в яких перебувають вигодотранспортуючі суб'єкти господарювання (транзитери) та вигодонабувачі;

2.2. Керівників та перших заступників керівників територіальних органів ДФС, які відповідають за вжиття заходів з боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства та законодавства з питань сплати єдиного внеску, на обліку в яких перебувають вигодоформуючі ("податкові ями"), вигодотранспортуючі суб'єкти (транзитери) та зустрічні транзитні підприємства, за:

своєчасність та повноту вжитих заходів щодо їх відпрацювання та направлення відповідних матеріалів (напрацювань профільних структурних підрозділів щодо поліпшення якості доказової бази для проведення контрольно-перевірочної роботи тощо) територіальним органам ДФС, де перебувають на обліку вигодотранспортуючі суб'єкти ("транзитери") та вигодонабувачі, які задіяні у ланцюгах руху фіктивного податкового кредиту;

встановлення місцезнаходження платників податків, задіяних у схемі ухилення від оподаткування, опитування їх посадових осіб щодо причетності до створення та діяльності суб'єктів господарювання;

визначення та притягнення до відповідальності організаторів схем ухилення від оподаткування;

своєчасність та коректність внесення інформації до бази щодо відпрацювання ризикових суб'єктів господарювання;

2.3. Керівників та перших заступників начальників головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Центральний офіс), на обліку в яких перебувають вигодонабувачі, та заступників начальників - начальників головних оперативних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Центрального офісу, які відповідають за вжиття заходів з боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства та законодавства з питань сплати єдиного внеску, на обліку в яких перебувають вигодоформуючі суб'єкти ("податкові ями"), за руйнування міжрегіональних схем ухилення від сплати податкових зобов'язань;

2.4. Начальників головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Центрального офісу, керівників підпорядкованих їм територіальних органів ДФС, на обліку в яких перебувають вигодонабувачі, за своєчасне і якісне відпрацювання цих суб'єктів господарювання та внесення даних про результати відпрацювання до відповідних інформаційних ресурсів.

3. Департаменту доходів і зборів з фізичних осіб розробити та направити до територіальних органів ДФС України деталізований алгоритм дій по встановленню місцезнаходження (місця проживання) фізичних осіб - підприємців та у разі відсутності - виключення їх з реєстру платників ПДВ з урахуванням вимог Податкового кодексу України.

4. Вважати такими, що втратили чинність, накази Державної фіскальної служби України від 05.09.2014 р. N 110 "Про організацію комплексного відпрацювання податкових ризиків з податку на додану вартість", від 17.10.2014 р. N 200 "Про внесення змін до наказу ДФС від 05.09.2014 р. N 110" та від 02.12.2014 р. N 340 "Про внесення змін до наказу ДФС від 05.09.2014 р. N 110".

Голова

Р. Насіров

 

ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Державної фіскальної служби України 28 липня 2015 року N 543

 

Рекомендований порядок взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість

1. Загальні положення

1.1. Взаємодія між підрозділами органів ДФС здійснюється відповідно до таких нормативно-правових актів та розпорядчих документів:

Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI, зі змінами і доповненнями (далі - Податковий кодекс);

Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зі змінами і доповненнями;

Закону України від 28.12.2014 р. N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи";

постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. N 1246 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних";

постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. N 1232 "Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок";

розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.12.2012 р. N 1007-р "Питання створення та запровадження електронного сервісу "Електронний кабінет платника податків";

наказу Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за N 168/704;

наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2011 р. N 1588 "Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів", зі змінами, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 р. за N 1562/20300;

наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 р. N 966 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 р. за N 1267/26044;

наказу Міністерства фінансів України від 14.03.2013 р. N 395 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами";

наказу Міндоходів від 30.12.2013 р. N 880/ДСК "Про затвердження Інструкції про взаємодію структурних підрозділів, органів доходів і зборів України до і під час досудового розслідування кримінальних правопорушень";

наказу ДПА від 17.05.2010 р. N 336 "Про затвердження Положення про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків";

наказу ДПС від 01.08.2012 р. N 671 "Про затвердження Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків";

наказу Міндоходів від 03.10.2013 р. N 526 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення документальних перевірок самозайнятих осіб та зразка форми Акта перевірки";

наказу ДФС від 31.07.2014 р. N 22 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків";

наказу ДФС від 17.07.2015 р. N 511 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної фіскальної служби зустрічних звірок, обміну податковою інформацією при здійсненні податкового контролю";

наказу ДПС від 12.10.2011 р. N 54 "Про затвердження Положення про порядок створення (удосконалення) автоматизованих інформаційних систем";

Регламенту опрацювання податкових декларацій з ПДВ, за якими задекларовано від'ємне значення та/або бюджетне відшкодування ПДВ, затвердженого наказом ДПС від 19.06.2012 р. N 522;

Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця, затверджених наказом Міндоходів від 14.06.2013 р. N 165;

нормативно-правових актів, які регулюють здійснення господарських операцій, що впливають на розмір податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

1.2. Використовується таке інформаційно-аналітичне забезпечення:

реєстр платників податку на додану вартість (дані податкового обліку та реєстрів підсистеми "Реєстрація платників податків" ІС "Податковий блок");

Єдиний реєстр податкових накладних (далі - ЄРПН);

дані декларацій та розрахунків з податку на додану вартість, за якими здійснюються розрахунки з бюджетом, та декларацій з ПДВ підприємств, що застосовують спеціальні режими оподаткування (дані податкової звітності з ПДВ підсистеми "Обробка податкової звітності та платежів" ІС "Податковий блок");

інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (журнал обробки відомостей ЄДР підсистеми "Реєстрація платників податків" ІС "Податковий блок");

дані митних декларацій (ЕАІС);

інформація про стан розрахунків з бюджетом (АІС "Галузь").

1.3. У цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:

КАТЕГОРІЯ УВАГИ - характеристика суб'єкта господарювання, зареєстрованого платником податку на додану вартість за відповідним рівнем;

РОЗПОДІЛ ПЛАТНИКІВ ПДВ ЗА КАТЕГОРІЯМИ УВАГИ - визначення належності платника податку на додану вартість до певної категорії за рівнем фіскальної важливості, податкової поведінки та залежно від характеристики галузі та регіону, в якому вони провадять свою діяльність, за відповідний податковий період.

За показниками податкової поведінки та рівня ризику суб'єктів господарювання розрізняють такі категорії уваги:

ВИГОДОНАБУВАЧ - платник податку на додану вартість, який за рахунок відображення в даних податкової звітності недостовірних даних господарських операцій з використанням вигодоформуючих ("податкових ям") та вигодотранспортуючих суб'єктів (транзитерів), у тому числі за ланцюгом постачання товару, отримує необґрунтовану податкову вигоду;

ВИГОДОТРАНСПОРТУЮЧИЙ СУБ'ЄКТ (ТРАНЗИТЕР) - платник податку на додану вартість, що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом ("податковою ямою") та вигодонабувачем, у якого відповідно до даних податкової звітності сума задекларованих податкових зобов'язань дорівнює сумі податкового кредиту за всіма чи за окремими операціями або різниця між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту не перевищує 0,5 відсотка за умови відсутності реальної господарської або іншої економічної діяльності;

ЗУСТРІЧНИЙ ТРАНЗИТ - різновид вигодотранспортуючого суб'єкта господарювання (транзитера), який надає послуги з підміни позицій товарних груп (робіт, послуг), що реалізуються на адресу інших суб'єктів господарювання;

ВИГОДОФОРМУЮЧИЙ СУБ'ЄКТ ("ПОДАТКОВА ЯМА") - платник податку на додану вартість, який не відображає або відображає і не сплачує податкові зобов'язання з податку на додану вартість при відповідному декларуванні його контрагентом сум податкового кредиту без реальної господарської або іншої економічної діяльності за такими операціями та, як наслідок, формує податковий кредит з ознаками ризику;

ПОДАТКОВИЙ КРЕДИТ З ОЗНАКАМИ РИЗИКУ - сума податкового кредиту, сформованого від вигодоформуючих ("податкових ям") та/або вигодотранспортуючих суб'єктів (транзитерів);

РІВЕНЬ РИЗИКУ - характеристика платника податків на основі оцінки ймовірних втрат (недоотримання коштів) бюджету за даними інформаційно-аналітичного забезпечення;

ПОДАТКОВА ПОВЕДІНКА - загальна характеристика суб'єктів господарювання, що формується з урахуванням вимог ст. 72 Податкового кодексу;

ПОДАТКОВИЙ РИЗИК - ймовірність невиконання (неналежного виконання) платниками податків податкового обов'язку, підтверджена сукупністю наявної податкової інформації;

ПОДАТКОВА ВИГОДА - зменшення розміру податкових зобов'язань, визначених платником податку, зокрема, штучне формування податкового кредиту з податку на додану вартість або витрат з податку на прибуток / податку на доходи фізичних осіб;

ЛАНЦЮГ - послідовні й взаємопов'язані проведенням нереальних (з порушенням законодавства) поставок ідентифікованого за найменуванням (характеристиками) товару чи послуги операції між вигодоформуючим суб'єктом ("податковою ямою"), вигодотранспортуючими суб'єктами (транзитерами) та вигодонабувачем;

ЙМОВІРНА СХЕМА УХИЛЕННЯ ВІД ОПОДАТКУВАННЯ - сформований виходячи із спільного вигодоформуючого суб'єкта ("податкової ями") набір ланцюгів у табличному або графічному вигляді;

КОМПЛЕКСНЕ ВІДПРАЦЮВАННЯ ПОДАТКОВИХ РИЗИКІВ З ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ - сукупність заходів, які здійснюються органами ДФС самостійно або при взаємодії з іншими органами державної влади на центральному та територіальному рівнях та полягають в отриманні, аналізі та використанні (реалізації) податкової інформації з метою унеможливлення отримання платниками податків необґрунтованої податкової вигоди.

2. Організація комплексного відпрацювання податкових ризиків з податку на додану вартість

Етапи комплексного відпрацювання податкових ризиків з податку на додану вартість:

рання податкова діагностика (до граничного терміну подання звітності з ПДВ);

електронний контроль ризиків (після граничного терміну подання звітності з ПДВ);

податковий контроль ризиків (після граничного терміну сплати грошових зобов'язань з ПДВ).

2.1.Перший етап комплексного відпрацювання податкових ризиків

РАННЯ ПОДАТКОВА ДІАГНОСТИКА - це щоденне виявлення, узагальнення та відпрацювання податкової інформації щодо можливих податкових ризиків платника ПДВ за допомогою ЄРПН, інших ресурсів інформаційно-аналітичного забезпечення.

Рання податкова діагностика має на меті виявлення фактів реєстрації податкових накладних в ЄРПН платниками податків, які формують податковий кредит з ознаками ризику іншим платникам податків, а також маніпулювання показниками звітності в поданих деклараціях, уточнюючих розрахунках з податку на додану вартість та розрахунках коригування (додатку 1 до декларації з ПДВ) за минулі періоди. Така діагностика здійснюється на підставі результатів зіставлення в автоматичному режимі даних ЄРПН, проведених операцій за попередні податкові періоди та податкових декларацій з податку на додану вартість, що подаються платником податку до граничного терміну подання, та/або уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок, та/або розрахунків коригування.

2.1.1. За результатами автоматичного відбору суб'єктів господарювання з податковими ризиками - платників податку на додану вартість та аналізу реєстрів первинних документів щоденно Департаментом розвитку IT формується електронний перелік платників податків, що здійснюють ризикові операції. Ці переліки за результатами зіставлення групуються в розрізі регіональних та територіальних органів ДФС, де обліковується платник, та відповідна інформація до 10 год. 00 хв. передається:

Координаційно-моніторинговому департаменту, Департаменту оподаткування юридичних осіб, Департаменту доходів і зборів з фізичних осіб, Департаменту податкового та митного аудиту, Головному оперативному управлінню та ГУВБ;

територіальним органам ДФС, на обліку в яких перебувають платники податків, щодо яких виявлено податкові ризики.

2.1.2. Для комплексного відпрацювання суб'єктів господарювання з податковими ризиками керівник територіального органу ДФС, на обліку в якому перебувають такі суб'єкти, за результатами щоденного моніторингу інформації, отриманої на виконання пп. 2.1.1, визначає осіб, відповідальних за відпрацювання кожного суб'єкта господарювання з податковими ризиками, організовує проведення необхідних заходів у порядку та терміни, визначені відповідними нормативними актами.

Оперативні підрозділи територіальних органів ДФС здійснюють щоденне опрацювання інформації про виявлені податкові ризики та провадять роботу з відпрацювання таких суб'єктів господарювання для установлення місцезнаходження платників податку, опитування їх засновників та посадових осіб щодо причетності до створення та діяльності суб'єктів господарювання, отримання пояснень або інших підтвердних матеріалів у порядку та терміни, визначені відповідними нормативними актами. Оперативні підрозділи територіальних органів ДФС здійснюють відпрацювання ризикових суб'єктів господарювання відповідно до вимог наказу ДПА України від 17.05.2010 р. N 336.

Структурні підрозділи доходів і зборів з фізичних осіб територіальних органів ДФС з метою встановлення місця проживання фізичних осіб - підприємців керуються алгоритмом дій, розробленим Департаментом доходів і зборів з фізичних осіб на виконання п. 3 наказу ДФС України "Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ".

За наявності напрацьована оперативними підрозділами доказова база щодо протиправного створення та діяльності суб'єктів господарювання вноситься до реєстру "Суб'єкти фіктивного підприємництва" та передається до підрозділів податкового та митного аудиту, доходів і зборів з фізичних осіб, оподаткування юридичних осіб (щодо платників ПДВ, які декларують суми ПДВ до відшкодування).

Контроль за внесенням інформації до реєстру суб'єктів фіктивного підприємництва провадиться 8 числа кожного місяця.

Керівник територіального органу ДФС у разі встановлення ознак фіктивності, передбачених ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єкта господарювання на наступний робочий день (від дня встановлення ознак фіктивності) приймає рішення щодо розірвання всіх чинних договорів про визнання електронних документів.

2.1.3. За поданими деклараціями минулих періодів та уточнюючими розрахунками територіальним органом ДФС аналізується:

маніпулювання показниками звітності шляхом некоректного заповнення звітності або внесення неправдивих даних, що призвело до безпідставного збільшення/зменшення обсягів податкових зобов'язань або збільшення обсягів податкового кредиту;

включення до податкової звітності звітного періоду податкових накладних з періодом виписки, відмінним від звітного періоду;

факт реєстрації платників ПДВ у періодах, за які проведено коригування;

правомірність подрібнення податкових накладних із сумою ПДВ менше 10 тис. грн. з урахуванням вимог п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу (до набрання чинності змінами з 01.01.2015 р.).

2.1.4. На кожному етапі відпрацювання за наявності підстав у територіальних органах ДФС підрозділами відповідно до їх функціональних повноважень вживаються заходи щодо відповідності виконання умов договору про подання звітності в електронному вигляді, наявності повідомлення держреєстратора про відсутність платника за місцезнаходженням, анулювання реєстрації платника ПДВ, передачі інформації до Інформаційно-довідкового департаменту ДФС про фактичну зміну реквізитів його клієнта (платника), зазначених у посиленому сертифікаті відкритого ключа ЕЦП для наступного скасування зазначеного сертифіката відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору про надання послуг ЕЦП.

2.1.5. До настання граничного терміну подання звітності з ПДВ, а при одночасному поданні звітності та реєстрації податкових накладних в ЄРПН - упродовж 10 робочих днів територіальними органами ДФС мають бути відпрацьовані виявлені податкові ризики, проведена робота із встановлення місцезнаходження платників податку, опитування їх засновників та посадових осіб щодо причетності до створення та діяльності суб'єктів господарювання, проведення конкретної ризикової операції.

2.2.Другий етап комплексного відпрацювання (після граничного терміну подання податкової звітності)

ЕЛЕКТРОННИЙ КОНТРОЛЬ РИЗИКІВ - це автоматизоване виявлення податкових ризиків на підставі даних податкової звітності.

2.2.1. Починаючи з наступного робочого дня після граничного терміну подання податкової звітності, щоденно до граничного терміну сплати на рівні ДФС України формуються переліки "Платники ПДВ, які різко підвищують економічну активність" та платників, у яких виявлено ознаки маніпулювання звітністю.

Відповідні переліки платників надаються:

відповідним територіальним органам ДФС, де обліковуються платники податків, для організації відпрацювання;

Координаційно-моніторинговому департаменту, Департаменту оподаткування юридичних осіб, Департаменту доходів і зборів з фізичних осіб, Департаменту податкового та митного аудиту, Головному оперативному управлінню та ГУВБ;

2.2.2. Територіальними органами ДФС, на обліку в яких перебувають такі платники податку на додану вартість, упродовж 5 робочих днів проводиться аналіз рівня адекватності декларування податку такими платниками та встановлення причин підвищення економічної активності з метою визначення вигодоформуючих суб'єктів ("податкових ям").

У разі виявлення вигодоформуючих суб'єктів господарювання ("податкових ям") відповідними підрозділами територіальних органів ДФС вживаються заходи згідно з пп. 2.1.2 - 2.1.5 п. 2.1 цього Порядку.

2.3.Третій етап комплексного відпрацювання

ПОДАТКОВИЙ КОНТРОЛЬ РИЗИКІВ - після граничного терміну сплати грошових податкових зобов'язань

2.3.1. Протягом 5 робочих днів після граничного терміну сплати податкових зобов'язань Координаційно-моніторинговим департаментом та Департаментом розвитку IT ДФС відтворюються ймовірні схеми ухилення від оподаткування суб'єктами господарювання та доводяться до територіальних органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку.

При відтворенні ймовірних схем ухилення від оподаткування враховуються показники уточнюючих розрахунків та поданої з порушенням граничних термінів звітності.

2.3.2. Напрацьована доказова база щодо ознак фіктивності суб'єкта, підтвердження неможливості здійснення таким суб'єктом господарських операцій передається до відповідних підрозділів податкового та митного аудиту / доходів і зборів з фізичних осіб для оформлення матеріалів перевірок чи узагальненої податкової інформації при неможливості проведення перевірок, оподаткування юридичних осіб (щодо платників ПДВ, які декларують суми ПДВ до відшкодування).

Матеріали, що свідчать про вчинене кримінальне правопорушення, передаються до слідчих підрозділів для прийняття рішення згідно зі ст. 214 КПК України.

2.3.3. На рівні територіального органу ДФС, на обліку в якому перебуває вигодонабувач, підрозділами податкового та митного аудиту / доходів і зборів з фізичних осіб:

2.3.3.1. Протягом трьох робочих днів:

1) опрацьовується доведена (або самостійно виявлена за наслідками вжитих заходів згідно з пп. 2.1.2 - 2.1.5 п. 2.1 цього Порядку) схема ухилення від оподаткування та за результатами аналізу податкової інформації з використанням відповідного інформаційно-аналітичного забезпечення уточнюється ланцюг з ідентифікацією за найменуванням (характеристиками) товару (послуги) в ньому, визначаються обліково-реєстраційні дані вигодонабувача й інших суб'єктів господарювання з податковими ризиками - учасників ланцюга та з'ясовується податкова інформація щодо здійснених ними нереальних (з порушенням законодавства) господарських операцій з ідентифікованим товаром (послугою). Для забезпечення комплексного відпрацювання вигодонабувача визначається його участь в інших схемах ухилення від оподаткування та ланцюгах;

2) у разі недостатності цієї інформації для формування доказової бази по вигодонабувачу направляються територіальним органам ДФС, на обліку в яких перебувають відповідні суб'єкти господарювання з податковими ризиками - учасники ланцюга, запити, в яких зазначаються всі учасники ланцюга, перелік питань для відпрацювання та податкові ризики, зокрема обставини нереальних (з порушенням законодавства) господарських операцій, наприклад, у зв’язку з відсутністю факту (законного джерела) реального походження товару (активу) та неможливістю його руху за ланцюгом. Обов'язково направляються запити щодо необхідності відпрацювання контрагента вигодонабувача та суб'єкта господарювання з податковими ризиками, який здійснив первинну в ланцюгу нереальну поставку (продаж) ідентифікованого за найменуванням (характеристиками) товару (послуги);

3) вручається вигодонабувачу запит про надання пояснень та їх документального підтвердження відповідно до чинного законодавства.

Реалізація частин другої і третьої цього підпункту здійснюється:

невідкладно - у разі, якщо з'ясована згідно з частиною першою цього підпункту загальна сума податкового кредиту з ознаками ризику дорівнює або перевищує розмір ухилення від сплати податків, за який передбачено кримінальну відповідальність згідно з частиною першою ст. 212 Кримінального кодексу України;

за три звітних періоди - якщо загальна сума податкового кредиту з ознаками ризику менше розміру ухилення від сплати податків, за який передбачено кримінальну відповідальність згідно з частиною першою ст. 212 Кримінального кодексу України, та дорівнює або перевищує 50 тис. грн., а для територіальних органів ДФС у м. Києві та МГУ-ЦО - 100 тис. грн.;

в інших випадках - за рішенням керівника територіального органу ДФС.

2.3.3.2. З урахуванням зібраної доказової бази забезпечується проведення позапланової перевірки вигодонабувача (з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.12.2014 р. N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон N 71)).

Матеріали перевірки вигодонабувача повинні містити чіткий опис документально оформленої господарської операції, яку перевірено; висновки щодо порушення податкового законодавства повинні базуватися на з'ясованих фактах:

нереальності (проведення з порушенням законодавства) господарської операції, наприклад, у зв’язку з відсутністю факту (законного джерела) реального походження товару (активу) та неможливістю його руху за ланцюгом; неможливістю надати послугу; відсутністю зв'язку операції з господарською діяльністю;

порушень законодавства при складанні первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, що перевірено.

2.3.4. На рівні територіального органу ДФС, на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання з податковими ризиками (вигодоформуючий/ вигодотранспортуючий суб'єкт) - учасник ланцюга (визначених нереальних (з порушенням законодавства) поставок ідентифікованого за найменуванням (характеристиками) товару (послуги)), підрозділом податкового та митного аудиту / доходів і зборів з фізичних осіб:

2.3.4.1. Протягом трьох робочих днів після одержання запиту згідно з другою частиною пп. 2.3.3.1 пп. 2.3.3 п. 2.3 Порядку, за наслідками вжитих заходів згідно з пп. 2.1.2 - 2.1.5 п. 2.1 Порядку - до цього терміну:

1) за результатами аналізу податкової інформації з використанням відповідного інформаційно-аналітичного забезпечення з'ясовується податкова інформація щодо здійснених суб'єктом господарювання з податковими ризиками нереальних (з порушенням законодавства) господарських операцій з ідентифікованим за найменуванням (характеристиками) товаром чи послугою. Для забезпечення комплексного відпрацювання такого платника податків визначається його участь в інших схемах ухилення від оподаткування та ланцюгах;

2) з'ясовуються наявні обставини, що засвідчують неможливість проведення позапланової перевірки суб'єкта господарювання з податковими ризиками, зокрема стан платника податків, інформація, що акумульована згідно з абзацами другим - четвертим пп. 2.1.2 п. 2.1 цього Порядку;

3) вживаються заходи для одержання додаткової інформації щодо діяльності суб'єкта господарювання з податковими ризиками: фінансової і статистичної звітності за попередні звітні періоди, а також даних державних органів, у тому числі тих, що видають дозволи, здійснюють ведення відповідних державних реєстрів, акумулюють статистичні дані тощо, інформації місцевих органів виконавчої влади, їх галузевих підрозділів (залежно від економічної сфери). З метою з'ясування обставин проведеної сертифікації діяльності такого платника податків ініціюється одержання інформації від органу із сертифікації, який видавав йому відповідний сертифікат;

4) вручається суб'єкту господарювання з податковими ризиками запит про надання пояснень та їх документальних підтверджень щодо здійснених нереальних (з порушенням законодавства) господарських операцій.

2.3.4.2. Орієнтовно не пізніше наступного робочого дня після закінчення визначеного пп. 78.1.1 та/або 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу строку надання платником податків інформації на запит територіального органу ДФС приймається рішення щодо початку позапланової перевірки суб'єкта господарювання з податковими ризиками (з урахуванням змін, внесених Законом N 71) або завершується узагальнення податкової інформації щодо нього у разі:

- неможливості проведення позапланової перевірки зі складанням відповідного акта, в якому фіксуються обставини неможливості проведення позапланової перевірки;

- прийняття рішення про недоцільність проведення позапланової перевірки певного суб'єкта, з обґрунтуванням у цьому узагальненні підстав для прийняття такого рішення. Зокрема, щодо вигодотранспортуючого суб'єкта - у разі, коли вже проведено позапланову перевірку наступного в ланцюгу вигодотранспортуючого суб'єкта; доведено факт порушення податкового законодавства при здійсненні нереальної (з порушенням законодавства) господарської операції.

Матеріали контрольних дій по суб'єкту господарювання з податковими ризиками повинні формуватися відповідно до положень абзаців другого і третього пп. 2.3.3.2 пп. 2.3.3 п. 2.3 цього Порядку.

2.3.4.3. Забезпечується передача матеріалів контрольних дій за належністю до територіальних органів ДФС не пізніше наступного робочого дня після реєстрації акта перевірки (узагальнення податкової інформації), а у разі подання платником податків заперечень - не пізніше наступного робочого дня після реєстрації відповіді на них;

щодо суб'єктів господарювання з податковими ризиками (крім безпосереднього контрагента вигодонабувача) - до територіальних органів ДФС, на обліку в яких перебуває наступний в ланцюгу суб'єкт, а також контрагент вигодонабувача;

щодо контрагента вигодонабувача - до територіального органу ДФС, на обліку в якому перебуває вигодонабувач.

2.3.5. У разі непідтвердження (за результатами аналізу податкової інформації, а також інформації платника податків на запит про надання пояснень та їх документальних підтверджень) податкових ризиків у суб'єкта господарювання за визначеним ланцюгом (схемою) - немає порушення податкового законодавства - цей факт відповідно до пп. 1.2.2 п. 1.2 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31.07.2014 р. N 22, відображається в службовій записці (висновку), яка(ий) затверджується керівником територіального органу ДФС та відповідно до положень пп. 2.3.4.3 пп. 2.3.4 п. 2.3 Порядку передається за належністю до територіальних органів ДФС. Позапланова перевірка такого платника податків не може проводитися у зв’язку з відсутністю підстав для її проведення.

2.3.6. При здійсненні контрольно-перевірочних заходів не допускається зволікання у проведенні контрольних дій та передачі оформлених за їх результатами матеріалів за належністю іншому територіальному органу ДФС, на обліку якого перебуває наступний у ланцюгу суб'єкт господарювання з податковими ризиками.

2.3.7. У запитах про надання пояснень та їх документальних підтверджень, які направляються суб'єктам господарювання з податковими ризиками, необхідно обов'язково зазначати:

підстави для їх надсилання із зазначенням фактів, що свідчать про порушення податкового законодавства при здійсненні нереальних (з порушенням законодавства) господарських операцій, наприклад, у зв’язку з: відсутністю факту (законного джерела) реального походження товару (активу) та неможливістю його руху за ланцюгом; неможливістю надати послугу; відсутністю зв'язку операції з господарською діяльністю;

перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати залежно від виду поставки, з'ясовувати: наявність договорів придбання/поставки; предмет, кількість і асортимент товару (зміст послуги); наявність документації про якість товару; строки і порядок поставки товару (послуги); умови транспортування товару (виконавців послуги, їх посади і кваліфікаційний рівень); стан взаєморозрахунків з попереднім/наступним суб'єктами господарювання ланцюга; наявність первинних документів (накладних, платіжних доручень тощо) та регістрів бухгалтерського обліку, де зафіксовано відповідні операції.

2.3.8. Узагальнена податкова інформація, що складається за обставин, визначених в абзацах другому і третьому пп. 2.3.4.2 пп. 2.3.4 п. 2.3 Порядку, оформляється у вигляді окремого документа і підписується працівником територіального органу ДФС, який її формував, та погоджується заступником керівника територіального органу ДФС, що відповідає за роботу підрозділу податкового та митного аудиту / доходів і зборів з фізичних осіб. У тексті цього документа не допускається вживання словосполучень, що містять слово "перевірка", натомість вказується словосполучення "за даними податкової інформації". Посилання в узагальненій податковій інформації на первинні документи, регістри бухгалтерського обліку і фінансову звітність суб'єкта господарювання з податковими ризиками та висновки щодо цих документів здійснюються у разі їх одержання на відповідні запити.

В узагальненій податковій інформації послідовно зазначаються:

1) дата і обставини її складання (причина непроведення позапланової перевірки);

2) загальні дані (залежно від наявної інформації), що визначені в п. 2.2, 2.5 і 2.7 п. 2 та п. 3 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА від 22.12.2010 р. N 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за N 34/18772 (по фізичних особах - підприємцях: дані, визначені в пп. 2.2.2, 2.2.5, 2.2.7 та 2.3.1 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 р. N 395 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 р. за N 607/23139);

3) описова частина, в якій фіксуються факти порушень податкового законодавства, сформовані відповідно до положень абзаців другого і третього пп. 2.3.3.2 пп. 2.3.3 п. 2.3 Порядку. Обов'язково конкретизуються джерела податкової інформації (інформаційна система "Податковий блок", її підсистеми; ЄРПН тощо).

Уніфікована форма узагальненої податкової інформації визначається Департаментом податкового та митного аудиту за погодженням з іншими зацікавленими структурними підрозділами ДФС України.

2.3.9. Матеріали контрольних дій, в тому числі узагальнена податкова інформація, вносяться до інформаційних баз даних ДФС не пізніше наступного робочого дня після їх складання. У разі наявності обмежень щодо використання податкової інформації зазначена інформація направляється в паперовому чи електронному вигляді відповідному органу ДФС.

2.3.10. У разі встановлення за результатами відпрацювання ознак кримінального правопорушення передача матеріалів до слідчих підрозділів здійснюється з дотриманням вимог Кримінального процесуального кодексу України та пп. 2.5.1 п. 2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31.07.2014 р. N 22.

 

Директор

Координаційно-моніторингового

департаменту                                                                                                      М. Мокляк

 

 

В ЧАСТИНІ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ

7. ДФС України в листі “Щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій у разі дарування резидентом України за договором дарування іншому резиденту (родичу) готівкових коштів у вигляді іноземної валюти” N 9821/Б/99-99-17-01-03-14 від 23.10.2015 р. надала роз’яснення щодо дарування резидентом України за довором дарування іншому резиденту готівкових коштів у вигляді іноземної валюти та наголосила на тому, що така операція не потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій у разі дарування резидентом України за договором дарування іншому резиденту (родичу) готівкових коштів у вигляді іноземної валюти”

N 9821/Б/99-99-17-01-03-14 від 23.10.2015 р.

 

Державною фіскальною службою України розглянуто запит щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій у разі дарування резидентом України за договором дарування іншому резиденту (родичу) готівкових коштів у вигляді іноземної валюти.

Операції, які потребують отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, визначені у пункті 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", зокрема:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;

відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

Враховуючи викладене, операція дарування резидентом України за договором дарування іншому резиденту (родичу) готівкових коштів у вигляді іноземної валюти не потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.

 

В.о. Голови                                                                                               С.В. Білан

 

 

В ЧАСТИНІ ОРЕНДИ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

8. ДФС України в листі “Щодо врахування у податковому обліку у складі основних засобів витрат орендаря на поліпшення (ремонт) об’єкта операційної оренди” N 22780/6/99-95-42-03-15 від 28.10.2015 р. надала роз’яснення щодо врахування у податковому обліку у складі основних засобів витрат орендаря на ремонт операційної оренди, зокрема, ДФС звернуло увагу, що балансова вартість об’єкта основних засобів, збільшена на суму поліпшень (ремонту) орендованих основних засобів, здійснених до 01.01.2015 р. та сформованих станом на 31.12.2014 р. за правилами податкового обліку, буде амортизуватись відповідно до положень п. 138.3 ст. 138 Кодексу у редакції, чинній з 01.01.2015 р.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо врахування у податковому обліку у складі основних засобів витрат орендаря на поліпшення (ремонт) об’єкта операційної оренди” N 22780/6/99-95-42-03-15 від 28.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо врахування у податковому обліку у складі основних засобів витрат орендаря на поліпшення (ремонт) об’єкта операційної оренди і повідомляє таке.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) об’єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, визначаються відповідно до вимог ст. 138 Кодексу.

Підпунктом 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 Кодексу встановлено, що розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 п. 138.3 ст. 138 Кодексу. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності регулюються нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" (далі - П(С)БО 14), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. N 181, та Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. N 561 (далі - Методичні рекомендації N 561).

Затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів. Такі затрати зараховуються до складу основних засобів як первісна вартість нового об’єкта підгрупи 2.7 класифікації основних засобів, наведеної в п. 7 Методичних рекомендацій N 561 (абзац другий п. 8 П(С)БО 14, п. 21 Методичних рекомендацій N 561).

У податковому обліку для розрахунку амортизації витрати на поліпшення (ремонт) орендованих основних засобів зараховуються як окремий об’єкт групи 9 "інші основні засоби" з мінімально допустимим строком корисного використання 12 років.

Що стосується розрахунку амортизації вартості поліпшень об’єкта операційної оренди, що здійснювались до 01.01.2015 р., то п. 11  підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу передбачено, що при розрахунку амортизації основних засобів та нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу балансова вартість основних засобів та нематеріальних активів станом на 01 січня 2015 року має дорівнювати балансовій вартості таких активів, що визначена станом на 31 грудня 2014 року відповідно до ст. ст. 144 - 146 та 148 розділу III Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року.

Отже, балансова вартість об’єкта основних засобів, збільшена на суму поліпшень (ремонту) орендованих основних засобів, здійснених до 01.01.2015 р. та сформованих станом на 31.12.2014 р. за правилами податкового обліку, буде амортизуватись відповідно до положень п. 138.3 ст. 138 Кодексу у редакції, чинній з 01.01.2015 р.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

9. ДФС України в листі “Щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат на поліпшення (ремонт) орендованого об’єкта основних засобів у разі дострокового розірвання договору оренди” N 22779/6/99-95-42-03-15від 28.10.2015 р.надала роз’яснення щодо збільшення фінансового результату на суму недоамортизованої частини витрат на ремонт/поліпшення орендованих основних засобів та зменшення фінансового результату на підставі ст 138 ПКУ.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат на поліпшення (ремонт) орендованого об’єкта основних засобів у разі дострокового розірвання договору оренди” N 22779/6/99-95-42-03-15від 28.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат на поліпшення (ремонт) орендованого об’єкта основних засобів у разі дострокового розірвання договору оренди і повідомляє таке.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності регулюються нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" (далі - П(С)БО 14), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. N 181, та Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. N 561 (далі - Методичні рекомендації N 561).

Затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів. Такі затрати зараховуються до складу основних засобів як первісна вартість нового об’єкта підгрупи 2.7 класифікації основних засобів, наведеної в п. 7 Методичних рекомендацій N 561 (абзац другий п. 8 П(С)БО 14, п. 21 Методичних рекомендацій N 561).

Об’єкт основних засобів перестає визнаватися активом (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, ліквідації, безоплатної передачі, нестачі, остаточного псування або інших причин невідповідності критеріям визнання активом (п. 40 Методичних рекомендацій N 561).

Згідно з абзацом четвертим п. 138.1 та абзацом третім п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема на суму залишкової вартості окремого об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об’єкта та відповідно зменшується на суму залишкової вартості окремого об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень ст. 138 Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об’єкта.

Таким чином, при визначенні фінансового результату до оподаткування у витратах враховується недоамортизована частина ремонту орендованого основного засобу по закінченню договору оперативної оренди (в тому числі у разі дострокового розірвання договору оренди).

При цьому при визначенні об’єкта оподаткування платник податку - орендар на підставі положень абзацу четвертого п. 138.1 та абзацу третього п. 138.2 ст. 138 Кодексу має збільшити фінансовий результат на суму недоамортизованої частини витрат на ремонт/поліпшення орендованих основних засобів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, та зменшити фінансовий результат на суму недоамортизованої частини витрат на ремонт/поліпшення орендованих основних засобів, визначеної з урахуванням положень ст. 138 Кодексу.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

В ЧАСТИНІ ДОВІДКИ ПРО ВІДСУТНІСТЬ ЗАБОРГОВАНОСТІ

10. ДФС України в листі “Щодо отримання підприємством довідки про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів за формою N 22-ОПП у випадку наявності незакритого розрахункового рахунку в банку, що проходить процедуру ліквідації” N 22777/6/99-95-42-02-16-01від 28.10.2015 р.надала роз’яснення щодо можливості формування довідки про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів за формою №22-ОПП, якщо у платника податків залишились незакритими рахунки в фінансовій установі після завершення ліквідаційних процедур.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо отримання підприємством довідки про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів за формою N 22-ОПП у випадку наявності незакритого розрахункового рахунку в банку, що проходить процедуру ліквідації”

N 22777/6/99-95-42-02-16-01від 28.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо отримання підприємством довідки про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів за формою N 22-ОПП у випадку наявності незакритого розрахункового рахунку в банку, що проходить процедуру ліквідації, та повідомляє таке.

Порядок ліквідації банків визначається Законами України від 07 грудня 2000 року N 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність" та від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Процедура ліквідації банку здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) після прийняття рішення Національним банком України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Фонд визначає суму заборгованості кожного кредитора та відносить вимоги до певної черги погашення. Після складання реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку. Кредитори мають можливість отримати довідки щодо акцептування їх кредиторських вимог. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Процедури, пов’язані із зняттям з обліку платників податків у контролюючих органах, визначені розділом ХI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 р. N 1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 р. за N 1562/20300 зі змінами (далі - Порядок).

Згідно з п. 11.16 розділу ХI Порядку у разі припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації для проведення ліквідаційної процедури використовується один банківський рахунок юридичної особи, що ліквідується, визначений комісією з припинення (ліквідатором, ліквідаційною комісією тощо). З метою забезпечення закриття інших рахунків юридичних осіб, що ліквідуються, контролюючий орган на звернення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо) надає перелік рахунків у фінансових установах відповідної юридичної особи та/або її відокремлених підрозділів, які на момент звернення взяті на облік контролюючими органами та щодо яких не надходили повідомлення про їх закриття.

Відповідно до вимог Порядку після завершення ліквідаційної процедури усі рахунки платника податків, у тому числі відкриті через його відокремлені підрозділи, мають бути закритими.

Частиною восьмою п. 11.27 Порядку передбачено, що обставинами заперечень контролюючого органу щодо здійснення державної реєстрації припинення юридичної особи може бути відсутність повідомлень від фінансових установ про закриття всіх рахунків такого платника податків, у тому числі відкритих через відокремлені підрозділи.

Це положення не застосовується, якщо у разі ліквідації або реорганізації платника податків, поточний рахунок якого відкритий у банку, який ліквідується, і за яким не задоволені кредиторські вимоги, платник податків надав довідку про суму визнаних ліквідатором банку кредиторських вимог та черговість їх задоволення.

У разі остаточної ліквідації банку та його виключення з Державного реєстру банків рахунки клієнтів цього банку можуть вважатися закритими з часу прийняття рішення про його виключення з Державного реєстру банків. Контролюючі органи визнають закритими рахунки, відкриті у ліквідованих банках, у разі ненадходження повідомлення про їх зміну (відкриття) у новоствореній філії чи установі банку.

Крім того, повідомляємо, що в ІС "Податковий блок" надано можливість після завершення ліквідаційних процедур формувати довідку про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів за формою N 22-ОПП, якщо у платника податків залишились незакритими його рахунки у фінансових установах.

 

Голова                                                                                                                     Р.М. Насіров

 

 

В ЧАСТИНІ КОНТРОЛЬОВАНИХ ОПЕРАЦІЙ

11. ДФС України в листі “Щодо господарських операцій, що підлягають відображенню у звіті про контрольовані операції та в інформації про здійснені контрольовані операції, що подається до декларації з податку на прибуток підприємств починаючи з 13.08.2015 р.” N 23416/10/28-10-06-11 від 22.10.2015 р. надала роз’яснення щодо відображення у звіті про контрольовані операції за 2015 рік господарських оперцій які відповідно довимог підпунктів 39.2.1.1 - 39.2.1.3, 39.2.1.5 та 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ у редакції, чинній з 13.08.2015 р., визнаються контрольованими.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо господарських операцій, що підлягають відображенню у звіті про контрольовані операції та в інформації про здійснені контрольовані операції, що подається до декларації з податку на прибуток підприємств починаючи з 13.08.2015 р.”

N 23416/10/28-10-06-11 від 22.10.2015 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП розглянуло лист підприємства та в межах своїх повноважень повідомляє.

Законом України від 15 липня 2015 року N 609-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення" (далі - Закон N 609), який набрав чинності з 13.08.2015 р., внесено зміни до ст. 39 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), зокрема у частині визнання операцій контрольованими.

Відповідно до пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ у редакції, чинній з 13.08.2015 р., господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 - 39.2.1.3 і 39.2.1.5 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Слід зазначити, що згідно з п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 609 формування звіту про контрольовані операції та у випадках, передбачених ПКУ, документації з трансфертного ціноутворення за господарські операції, здійснені у 2015 році, здійснюється на підставі та з урахуванням норм Закону N 609.

Таким чином, у звіті про контрольовані операції за 2015 рік відображаються господарські операції здійснені у 2015 році, які відповідно до вимог підпунктів 39.2.1.1 - 39.2.1.3, 39.2.1.5 та 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ у редакції, чинній з 13.08.2015 р., визнаються контрольованими.

Вимога щодо подання платниками податків інформації про здійснені контрольовані операції одночасно з поданням декларації з податку на прибуток підприємств (додаток до декларації) не передбачена ст. 39 ПКУ у редакції, чинній з 13.08.2015 р.

 

 

В ЧАСТИНІ ДОЗВІЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ

12. Мінекономрозвитку в запиті “Щодо дозвільних документів, необхідних для здійснення торгівлі артезіанською водою” N 2013-12/33716-09 від 12.10.2015 р. надало роз’яснення щодо відсутності в Переліку видів господарської діяльності такого виду діяльності, як торгівля артезіанською водою.

 

Далі наводимо текст запиту для ознайомлення:

Запит Мінекономрозвитку “Щодо дозвільних документів, необхідних для здійснення торгівлі артезіанською водою” N 2013-12/33716-09 від 12.10.2015 р.

 

Мінекономрозвитку розглянуло запит на публічну інформацію від 06.10.2015 р. щодо дозвільних документів, необхідних для здійснення торгівлі артезіанською водою, та надає роз'яснення, що додається.

Додаток: на 2 арк. в 1 прим.

 

З повагою,

Заступник Міністра –

керівник аппарату                                                                                            Ю. Кліменко

 

Додаток

до листа

12.10.2015 р. N 2013-12/33716-09

 

На сьогодні загальні вимоги щодо організації та здійснення торговельної діяльності в Україні встановлені Господарським, Цивільним і Податковим кодексами України, Законом України "Про захист прав споживачів", Порядком провадження торговельної діяльності та правилами торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. N 833 (далі - Порядок), правилами продажу окремих груп продовольчих та непродовольчих товарів, здійснення різних видів торгівлі та іншими нормативно-правовими актами.

Порядком визначаються загальні умови провадження торговельної діяльності суб'єктами оптової торгівлі, роздрібної торгівлі, закладами ресторанного господарства, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування споживачів (покупців), які придбавають товари у підприємств, установ, організацій незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, фізичних осіб - підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України.

Пунктом 5 Порядку визначено, що суб'єкт господарювання провадить торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності відповідних дозвільних документів.

Водночас зазначаємо, що частиною першою статті 4 Закону України від 06.09.2005 р. N 2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" встановлено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, зокрема, встановлюється необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види.

До Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України від 19.05.2011 р. N 3392-VI, торгівлю артезіанською водою не включено.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України від 19.05.2011 р. N 3392-VI забороняється вимагати від суб'єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом.

Господарська діяльність з торгівлі артезіанською водою також відсутня в Переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначеному статтею 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Відповідно до статті 3 зазначеного Закону, види господарської діяльності, не зазначені у статті 7 цього Закону, ліцензуванню не підлягають.

Крім того, з набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 р. N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" скасовано збір за провадження деяких видів господарської діяльності.

 

 

В ЧАСТИНІ ЗАСТОСУВАННЯ ПОНИЖУЮЧОГО КОЕФІЦІЄНТУ з ЄСВ

13. ДФС України в листі “Щодо застосування понижуючого коефіцієнта до розміру єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” N 22347/6/99-99-17-03-03-15 від 23.10.2015 р. надала роз’яснення щодо застосування понижуючого коефіцієнту до розміру єдино внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та наголосила на тому що для застосування коефіцієнту страхувальник повиненздійснити нарахування заробітної плати (доходу) не менше законодавчо встановленого мінімального розміру застрахованій особі.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо застосування понижуючого коефіцієнта до розміру єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” N 22347/6/99-99-17-03-03-15 від 23.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо застосування понижуючого коефіцієнта до розміру єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та в межах компетенції повідомляє.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Роботу ДФС спрямовано на реалізацію завдань, визначених Законом України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464), актами Президента України та дорученнями Кабінету Міністрів України щодо подальшого поліпшення пенсійного забезпечення громадян.

З метою залучення більшої кількості платників єдиного внеску до застосування понижуючого коефіцієнта розроблено зміни до Закону N 2464, які внесено Законом України від 02 березня 2015 року N 219-VIII "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці) " (далі - Закон N 219), що набрав чинності з 13 березня 2015 року.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону N 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується:

для платників, зокрема зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону N 2464, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95‑ВР "Про оплату праці" (далі - Закон N 108), та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених в абзаці сьомому п. 1 частини першої ст. 4 Закону N 2464, - зокрема, оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами.

Розмір єдиного внеску встановлено ст. 8 Закону N 2464.

При цьому п. 9⁵ розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464 визначено, що по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений частиною п'ятою та абзацом другим частини шостої ст. 8 Закону N 2464 для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому п. 1 частини першої ст. 4 Закону N 2464, застосовується з понижуючим коефіцієнтом (далі - коефіцієнт) при дотриманні певних умов.

Закон N 108 визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, з окремими громадянами, а також сфери державного і договірного регулювання оплати праці, і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

У ст. 1 Закону N 108 зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Структуру заробітної плати визначено ст. 2 Закону N 108, до якої включаються: основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

При цьому мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) (ст. 3 Закону N 108).

Статтею 8 Закону України від 28 грудня 2014 року N 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальну заробітну плату у 2015 році встановлено у місячному розмірі: з 01 січня - 1218,00 гривень, з 01 вересня - 1378,00 гривень.

Разом з тим, відповідно до частин п’ятої та шостої ст. 8 Закону N 2464 у разі, якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Отже, різниця між розміром мінімальної заробітної плати та фактично нарахованої за звітний місяць не може бути розглянута як дохід фізичної особи (працівника), оскільки така різниця не є виплатою за виконану роботу.

При цьому зазначена різниця є базою для нарахування єдиного внеску, проте не є базою для утримання єдиного внеску (утримання здійснюється з фактично нарахованої заробітної плати).

Якщо хоча б по одній застрахованій особі здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати (виключенням є донарахування до мінімальної бази нарахування при розрахунку лікарняних, відпускних та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами), коефіцієнт страхувальником не застосовується взагалі.

Для того, щоб застосувати коефіцієнт, страхувальник повинен здійснити нарахування заробітної плати (доходу) не менше законодавчо встановленого мінімального розміру застрахованій особі відповідно до структури, визначеної статтею 2 Закону N 108.

До страхового стажу зараховуються періоди (строки), протягом яких особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Тобто тільки при нарахуванні страхувальником заробітної плати (доходу) не менше мінімальної та відповідно сплати єдиного внеску у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, застрахованій особі страховий стаж зараховується в повному об'ємі.

 

В. о. Голови                                                                                                          С.В. Білан

 

 

В ЧАСТИНІ ОПЛАТИ ПРАЦІ

14. ДФС України в листі “Щодо оподаткування суми відшкодованих витрат працівника, які понесені ним на оплату рахунку закладу громадського харчування за власні кошти” N 22346/6/99-99-17-03-03-15 від 23.10.2015 р. надала роз’яснення щодооподаткування доходу, отриманого фізичною особою у вигляді суми відшкодованих витрат, понесених нею на оплату рахунку закладу громадського харчування, та наголосила на тому що кожен конкретний випадок слід розглядати з урахуванням відповідних документів.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо оподаткування суми відшкодованих витрат працівника, які понесені ним на оплату рахунку закладу громадського харчування за власні кошти”

N 22346/6/99-99-17-03-03-15 від 23.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо оподаткування суми відшкодованих витрат працівника, які понесені ним на оплату рахунку закладу громадського харчування за власні кошти, та в межах компетенції повідомляє, що лист містить недостатньо інформації для надання більш детальної відповіді.

Водночас інформуємо, що відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. "г" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 цього Кодексу), зокрема, у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

При цьому додаткове благо - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV Кодексу) (пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Враховуючи викладене, якщо за рішенням керівника підприємства працівнику відшкодовуються витрати, понесені ним на оплату рахунку закладу громадського харчування за власні кошти, то сума зазначеного відшкодування підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб як додаткове благо на підставі пп. "г" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Водночас повідомляємо, що кожний конкретний випадок оподаткування доходу, отриманого фізичною особою у вигляді суми відшкодованих витрат, понесених нею на оплату рахунку закладу громадського харчування, слід розглядати з урахуванням документів, що стосуються цієї справи. Для надання більш детальної відповіді з питань, викладених у вашому листі, пропонуємо підприємству звернутися до контролюючого органу за місцем податкової адреси (місцезнаходження юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) з наданням усіх наявних копій документів.

 

В. о. Голови                                                                                                          С.В. Білан

 

 

В ЧАСТИНІ ЗВІТУ ПРО ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ

15. Міністерство юстиції України в наказі “Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання” N 841 від 28.09.2015 р. затвердило нову форму та порядок складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.

 

Далі наводимо текст наказу для ознайомлення:

Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання” N 841 від 28.09.2015 р.

НАКАЗ

28.09.2015 р.

м. Київ

N 841

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
13 жовтня 2015 р. за N 1248/27693

 

Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання

Відповідно до підпункту 170.9.2 пункту 170.9 статті 170 розділу IV Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N 375,

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити такі, що додаються:

форму Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт;

Порядок складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.

2. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства доходів і зборів України від 24 грудня 2013 року N 845 "Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 січня 2014 року за N 104/24881.

3. Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку (Чмерук М. О.) забезпечити в установленому порядку:

подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України;

оприлюднення цього наказу.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра фінансів України Макеєву О. Л. та Голову Державної фіскальної служби України Насірова Р. М.

 

Міністр                                                                                                                  Н. Яресько

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства фінансів України

28.09.2015 р. N 841

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

13 жовтня 2015 р. за N 1248/27693

 

ПОРЯДОК
складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт

1. Вимоги щодо надання коштів на відрядження встановлено підпунктом 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 розділу IV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та іншими нормативно-правовими актами, пов’язаними із службовими відрядженнями у межах України та за кордон.

2. Дія цього Порядку поширюється на осіб, що видали платнику податку - фізичній особі кошти на відрядження або під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, та платників податків - фізичних осіб, які отримали такі кошти.

3. Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі - Звіт), подається до закінчення п’ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів така сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або при поданні зазначеного Звіту.

Дія абзаців першого та другого цього пункту поширюється також на витрати, пов’язані з відрядженням чи виконанням деяких цивільно-правових дій, оплачених з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів.

При цьому, якщо під час службового відрядження платник податку отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає Звіт і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження. Відрядженій особі - платнику податку, який застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі, а строк подання платником податку Звіту не перевищив десяти банківських днів, за наявності поважних причин роботодавець (самозайнята особа) може продовжити такий строк до двадцяти банківських днів (до з’ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами).

4. Якщо платник податку не повертає суми надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає граничний строк (до закінчення третього або п’ятого, а в окремих випадках десятого чи двадцятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт), то така сума, розрахована з урахуванням пункту 164.5 статті 164 розділу IV Кодексу, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 167.1 статті 167 розділу IV Кодексу за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць. У разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

5. У разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку на доходи фізичних осіб утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу при проведенні остаточного розрахунку, а у разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.

Якщо повне утримання такої суми податку є неможливим внаслідок смерті чи визнання платника податку судом безвісно відсутнім або оголошення судом померлим, така сума утримується при нарахуванні доходу за останній для такого платника податку податковий період, а в непогашеній частині визнається безнадійною до сплати.

6. Звіт складається платником податку (підзвітною особою), що отримав(ла) такі кошти на підприємствах всіх організаційно-правових форм або у самозайнятої особи.

Фізична особа, яка отримала такі кошти, заповнює всі графи Звіту, крім: "Звіт перевірено", "Залишок унесений (перевитрата видана) в сумі за касовим ордером", кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку, розрахунку суми утриманого податку за несвоєчасно повернуті витрачені кошти на відрядження або під звіт, які заповнюються особою, яка надала такі кошти. Графу "Звіт затверджено" підписує керівник (податковий агент).

 

Директор Департаменту 

податкової, митної політики 

та методології бухгалтерського 

обліку                                                                                                                    М.О. Чмерук

 

 

В ЧАСТИНІ ЄДИНОГО СОЦІАЛЬНОГО ВНЕСКУ

16. ДФС України в листі “Про адміністративні правопорушення платників ЄСВ” N 33814/7/99-99-17-03-01-17 від 11.09.2015 р. надала роз’яснення щодо відповідальності платників податків за здійснені адміністративні правопорушення.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Про адміністративні правопорушення платників ЄСВ” N 33814/7/99-99-17-03-01-17від 11.09.2015 р.

 

Головним управлінням ДФС в

областях, м. Києві,

Міжрегіональному головному

управлінню ДФС -

Центральному офісу з

обслуговування великих платників

 

Про надання роз'яснення

Державна фіскальна служба України з метою неухильного додержання фіскальними органами законодавства про адміністративні правопорушення, правильного оформлення адміністративних матеріалів рекомендує в своїй роботі враховувати таке.

З 01.01.2015 р. набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року N 77 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" (далі - Закон N 77), яким внесено зміни, зокрема, до статті 165¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) щодо суб'єктів правопорушення та розмірів санкцій за правопорушення.

Відповідно до статті 26 Закону України від 8 липня 2010 року N 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464) посадові особи платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, згідно із статтею 165¹ КУпАП несуть адміністративну відповідальність за:

порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску;

неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску;

подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених Законом N 2464.

________________
* пункт 5 підрозділу І розділу XX Податкового кодексу України (далі - ПКУ) передбачає: якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовуються сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної п. 169.1 ПКУ для відповідного року (у 2015 році - 609 грн.).

Відповідно до частини сімнадцятої статті 25 Закону N 2464 провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, встановленому КУпАП.

Щодо складання протоколів фіскальними органами (статті 165¹ та 188²³ КУпАП)

Фіскальні органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (стаття 165 КУпАП), перешкоджанням уповноваженим особам фіскальних органів у проведенні перевірок (стаття 188²³ КУпАП).

Відповідно до частини другої статті 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених, зокрема, у статті 234² КУпАП, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.

Отже, фіскальні органи мають правові підстави для складання протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 165¹ та 188²³ КУпАП.

Щодо визначення критеріїв "посадової особи" підприємств, установ, організацій, можливості одночасного притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 165¹ КУпАП, як директора, так і головного бухгалтера (за наявності) та періодичності застосування адміністративного стягнення до "посадової особи", до якої вже було застосовано адмінстягення за одне з правопорушень

При вирішенні питання визначення поняття "посадова особа" необхідно виходити з правозастосовної практики, яка зазначає, що головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність в неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.

Відповідно до судової практики, яка склалася і знайшла своє відображення у відповідному узагальненні Верховного Суду України (йдеться про постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 "Про судову практику у справах про хабарництво"), організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки із здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших нейтральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

У той же час під адміністративно-господарськими обов'язками розуміються обов'язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо (лист Міністерства юстиції України від 22.02.2013 р. N 1332-0-26-13/11).

Державна інспекція України з питань праці надала роз'яснення, що посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради (роз'яснення від 27.07.2014 р.).

Санкція статті 165¹ КУпАП передбачає, зокрема, відповідальність посадових осіб, що свідчить про те, що предмет правового регулювання статті 165¹ КупАП не звужується відповідальністю тільки однієї посадової особи.

Для правильної кваліфікації ознак складу правопорушення необхідно виявити такі пов'язані елементи, як об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єктивну сторону і суб'єкта. Відсутність будь-якого з елементів ознак складу правопорушення виключає відповідальність з урахуванням такого: суб'єктом складу правопорушення може бути посадова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки та адміністративно-господарські функції.

До функціональних повноважень керівника та головного бухгалтера належать своєчасне, достовірне обчислення єдиного внеску та сплата його у повному обсязі, своєчасне подання звітності з єдиного внеску до контролюючих органів. У розумінні статті 165¹ КУпАП, посадові особи підприємства - керівник та головний бухгалтер, несуть адміністративну відповідальність за вчинення правопорушення.

Таким чином, протокол про вчинення адміністративного правопорушення може складатися на керівника та головного бухгалтера одночасно, оскільки вони зобов'язані своєчасно нарахувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також своєчасно подавати за встановленою формою звітність щодо єдиного внеску, достовірні відомості, що використовуються в Державному реєстрі, інші відомості, передбачені Законом N 2464.

Оскільки нормами КУпАП не передбачено обмежень щодо періодичності притягнення порушників до адміністративної відповідальності, то на правопорушників накладаються адміністративні стягнення з тією періодичністю, з якою вчиняються порушення.

Щодо правомірності складання протоколів про адміністративні правопорушення стосовно фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність

Статтею 26 Закону N 2464 не передбачена адміністративна відповідальність за порушення норм Закону N 2464 фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, але таку відповідальність передбачено статтею 165¹ КУпАП. Відповідно до частини сімнадцятої статті 25 Закону N 2464 провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється у порядку, встановленому КУпАП.

Відповідно до статті 2 КУпАП законодавство про адміністративні правопорушення складається з КУпАП та інших законів України.

Статтею 165¹ КУпАП передбачена адміністративна відповідальність фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску або подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншої звітності та відомостей, передбачених Законом N 2464.

Враховуючи зазначене, складання протоколів про адміністративні правопорушення стосовно фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, на підставі ст. 165¹ КУпАП є правомірним.

Санкцією статті 165¹ КУпАП визначено накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу - підприємця або особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Згідно зі статтею 4 Закону N 2464 платниками єдиного внеску визначені:

роботодавці, серед яких фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); особи, які провадять незалежну професійну діяльність та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового, договору (контракту) (пункт 1 частини першої статті 4 Закону N 2464);

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону N 2464);

особи, які провадять незалежну професійну діяльність (пункт 5 частини першої статті 4 Закону N 2464).

Стаття 165¹ КупАП не містить обмежень щодо наявності у фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність найманих працівників. Отже, вбачається, що до адміністративної відповідальності за порушення статті 165¹ КУпАП притягаються фізична особа - підприємець або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, незалежно від наявності найманих працівників.

Водночас повідомляємо, що частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення цього положення надано Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Так, Конституційним Судом України наголошено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти як таку, що починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.

Отже, у разі неподання, несвоєчасного подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність (якщо вони не є роботодавцями), за 2011, 2012, 2013 роки адміністративне стягнення не застосовується.

Щодо кількості складення адміністративних протоколів

При накладенні адміністративних стягнень щодо вчинення кількох правопорушень слід керуватися вимогами статті 36 КупАП.

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються посадовою особою одного і того ж фіскального органу, протокол складається за кожним правопорушенням окремо.

У разі вчинення особою кількох видів правопорушень, справи про які одночасно розглядаються посадовою особою одного і того ж фіскального органу адміністративне стягнення накладається в межах найбільшого розміру штрафу.

Щодо строку притягнення до відповідальності

Статтею 38 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше ніж через два місяці з дня виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до КУпАП підвідомчі суду (судді).

Триваючим адміністративним правопорушенням є порушення, пов'язані з довготривалим, безперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила які-небудь встановлені дії або бездіяльність, і далі перебуває в стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан триває протягом значного часу, і весь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.

Таким чином, триваючі правопорушення припиняються, якщо факт цих правопорушень виявлено компетентним органом при проведенні перевірок (наприклад, виявлення таких порушень: відсутність обліку доходів і витрат, для яких встановлено обов'язкову форму обліку (обліку результатів підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства), бухгалтерського обліку об'єктів оподаткування, ведення його з порушенням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших правопорушень, пов'язаних з нарахуванням податків, які можливо встановити тільки в ході документальної перевірки на підставі первинних документів).

До адміністративних правопорушень, які мають разовий характер, належать такі проступки: несвоєчасне подання декларацій, розрахунків, платіжних доручень на внесення платежів до бюджетів та державних цільових фондів, подання звіту з єдиного внеску тощо.

Так, днем вчинення правопорушення є наступний за останнім днем граничного терміну подання звіту з єдиного внеску або граничного терміну сплати єдиного внеску.

Водночас повідомляємо, що при вирішенні питання про віднесення адміністративного правопорушення до триваючого або разового необхідно у кожному конкретному випадку враховувати такі фактори, як:

чи мала місце протиправна дія;

чи мала вона безперервний характер;

встановити момент виявлення протиправної дії, момент настання шкідливих наслідків.

Тільки після встановлення обставин, за яких правопорушення було вчинено та виявлено, слід розглядати питання про віднесення такого правопорушення до триваючого.

Зауважуємо, що відповідні роз'яснення з вказаного питання надано Міністерством юстиції України (листи від 01.12.2003 р. N 22-34-1465 та від 02.08.2013 р. N 6802-0-4-13/11).

Щодо моменту вчинення правопорушення

Виявлення порушення норм Закону N 2464, а саме неподання або несвоєчасного подання (подання за невстановленою формою) звітності з єдиного внеску, несплати або несвоєчасної сплати єдиного внеску, є підставою для складання протоколу про адмінправопорушення. З огляду на те, що законом передбачено граничний термін подання звіту та граничний термін сплати єдиного внеску до фіскального органу, а норма містить формальний склад правопорушення щодо події неподання або несвоєчасного подання (подання за не встановленою формою) звітності з єдиного внеску, несплати або несвоєчасної сплати єдиного внеску, термін правопорушення необхідно обчислювати:

у разі неподання звітності з єдиного внеску або несплати єдиного внеску - на наступний день граничного строку подання звітності або сплати єдиного внеску з урахуванням норм статті 38 КУпАП;

у разі несвоєчасного подання звітності з єдиного внеску, несвоєчасної сплати єдиного внеску - за датою фактичного подання звітності або фактичної сплати.

Щодо визначення повторності правопорушення

Відповідно до статті 26 Закону N 2464 посадові особи платників єдиного внеску, фізичні особи - підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, відповідно до статті 165¹ КУпАП несуть адміністративну відповідальність за:

порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску;

неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску;

подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених Законом N 2464.

Водночас, ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із правопорушень, зазначених у частині першій статті 165¹ КУпАП, тягнуть за собою накладення штрафу у відповідних розмірах.

Отже, для визначення повторності, перебіг календарного року розпочинається з моменту притягнення особи до адміністративної відповідальності за одне із правопорушень, зазначених у частині першій статті 165¹ КУпАП.

Щодо розміру повторного адміністративного стягнення, вчиненого протягом року, але після 01.01.2015 р.

Відповідно до статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Щодо застосування малозначності правопорушення

При накладенні адміністративного штрафу, залежно від виду правопорушення, необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність та обов'язково відображати ці факти в описовій частині постанови про накладання адміністративного стягнення. Обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, передбачені статтями 34 і 35 КУпАП.

Згідно із статтею 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Певного розміру завданої правопорушенням шкоди законодавством не встановлено, тому посадова особа, яка розглядає адміністративну справу, особисто оцінює значимість правопорушення і приймає рішення щодо можливості закриття справи за статтею 22 КУпАП.

Під малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення розуміємо суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску, що не перевищує 10 грн., оскільки відповідно до абзацу дев'ятого пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. N 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. за N 508/26953, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу (недоїмки), що перевищує 10 гривень.

Таким чином, рекомендуємо кваліфікувати правопорушення як малозначне, якщо сума, яка є предметом об'єкту складу правопорушення, не перевищує 10 гривень.

Також під малозначністю порушення пропонуємо вважати неподання, несвоєчасне подання річного звіту з єдиного внеску з "0" доходом фізичною особою - підприємцем, що перебуває на загальній системі оподаткування, або особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, які подають таку звітність раз на рік, оскільки вважаємо, що таким порушенням не було завдано шкоди усім рівням бюджетів та фондам соціального страхування.

Зазначену інформацію необхідно взяти до уваги, використовувати у роботі та довести для використання у роботі територіальним органам ДФС.

Керівникам головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників посилити контроль за своєчасністю застосування адміністративних штрафів за порушення норм Закону N 2464 до платників єдиного внеску, які несуть адміністративну відповідальність відповідно до статті 26 Закону N 2464 та статті 165¹ КупАП.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

В ЧАСТИНІ ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

17. ДФС України в листі “Щодо оподаткування доходу платника податку, отриманого у вигляді знижки від вартості товарів (послуг з доставки) та визначення відповідальної особи щодо нарахування (перерахування) із суми такого доходу податку на доходи фізичних осіб” N 22297/6/99-99-17-03-03-15 від 22.10.2015 р. надала роз’яснення щодо оподаткування доходу, отриманого фізичною особою у вигляді суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку  та наголосила на тому що такі ситуації слід розглядати з урахуванням відповідних документів.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо оподаткування доходу платника податку, отриманого у вигляді знижки від вартості товарів (послуг з доставки) та визначення відповідальної особи щодо нарахування (перерахування) із суми такого доходу податку на доходи фізичних осіб”

N 22297/6/99-99-17-03-03-15 від 22.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист щодо оподаткування доходу платника податку, отриманого у вигляді знижки від вартості товарів (послуг з доставки) та визначення відповідальної особи щодо нарахування (перерахування) із суми такого доходу податку на доходи фізичних осіб, та в межах компетенції повідомляє, що лист містить недостатньо інформації для надання відповіді по суті.

Водночас порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (п. 164.1 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до пп. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у пп. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, зміст поняття якого розкрито в пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV Кодексу) (пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Таким чином, сума знижки включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку виключно у випадку, якщо дана знижка носить індивідуальний (персональний) характер.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено ст. 168 Кодексу.

Відповідно до п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент під час нарахування (виплати, надання) оподатковуваного доходу на користь платника податку зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставки податку 15 (20) відс., визначені ст. 167 Кодексу.

Крім того, обов'язки податкового агента щодо забезпечення виконання ним податкових обов'язків деталізовано в п. 176.2 ст. 176 Кодексу, а саме своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Водночас повідомляємо, що кожний конкретний випадок оподаткування доходу, отриманого фізичною особою у вигляді суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку слід розглядати з урахуванням документів, що стосуються цієї справи. Для надання більш детальної відповіді з питань, викладених у вашому листі, пропонуємо підприємству звернутися до контролюючого органу за місцем податкової адреси (місцезнаходження юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців) з наданням усіх наявних копій документів.

 

В. о. Голови                                                                                                          С. В. Білан

 

 

В ЧАСТИНІ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

18. Міністерство юстиції України в листі “Щодо питання визнання юридичної особи відсутньою за її місцезнаходженням” N 1029-0-2-15/193 від 12.10.2015 р. надало роз’яснення щодо визначення ситуацій за якими юридична особа вважається відсутньою за її місцемзнаходження.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист Міністерства юстиції України “Щодо питання визнання юридичної особи відсутньою за її місцезнаходженням”

N 1029-0-2-15/193 від 12.10.2015 р.

 

Міністерством юстиції розглянуто Ваш запит від 03 вересня 2015 року N 1081, надісланий з Верховної Ради України листом від 04 вересня 2015 року N 11/10-134, щодо питання визнання юридичної особи відсутньою за її місцезнаходженням та у межах компетенції повідомляється.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон).

Відповідно до абзацу першого частини одинадцятої статті 19 Закону юридична особа зобов’язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Згідно із частиною дванадцятою статті 19 Закону підставами для направлення поштовим відправленням державним реєстратором повідомлення про необхідність підтвердження відомостей про юридичну особу є:

ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу;

надходження (поштовим відправленням або в електронному вигляді в порядку взаємообміну) державному реєстратору від органу доходів і зборів повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до абзацу другого частини чотирнадцятої статті 19 Закону, якщо державному реєстратору повернуто поштове відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Слід зазначити, що частиною першою статті 53 Закону визначено, що державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Одночасно повідомляємо, що листи Міністерства юстиції України не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер.

 

З повагою,

Міністр                                                                                                                  П. Петренко

 

 

В ЧАСТИНІ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

19. ДФС України в листі “Щодо орендної плати за земельну ділянку” N 9606/П/99-99-15-03-01-14 від 15.10.2015 р. надала роз’яснення щодо орендної плати за земельну ділянку та наголосила, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо орендної плати за земельну ділянку”

N 9606/П/99-99-15-03-01-14від 15.10.2015 р.

 

Про розгляд листа

Державна фіскальна служба України розглянула лист та повідомляє таке.

Положення Податкового кодексу України (далі - Кодекс) регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161), законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону N 161).

Пунктом 288.1 статті 288 Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 288.2 статті 288 Кодексу платником орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності є орендар.

Водночас на сьогодні питання подання звітності та перерахування до бюджету плати за землю у частині виникнення податкових зобов’язань у фізичної особи - громадянина чи у юридичної особи - фермерського господарства не врегульовано.

Надаємо для врахування копію листа Мінагрополітики України щодо врегулювання діяльності фермерських господарств.

У подальшому пропонуємо звертатись до зазначеного міністерства.

 

 

В ЧАСТИНІ ОБРАННЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

20. ДФС України в листі “Щодо можливості обрання спрощеної системи оподаткування” N 9676/П/99-99-15-03-01-14 від 16.10.2015 р. надала роз’яснення щодо можливості обрання спрощеної системи оподаткування та наголосила на тому що при переході на спрощену систему оподаткування юридичній особі необхідно враховувати обмеження щодо сукупності часток засновників у статутному капіталі, встановлене пп. 291.5.5 п. 291.5 ст. 291 ПКУ.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо можливості обрання спрощеної системи оподаткування” N 9676/П/99-99-15-03-01-14від 16.10.2015 р.

 

Про розгляд запиту

Державна фіскальна служба України розглянула запит щодо можливості обрання спрощеної системи оподаткування та повідомляє.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України від 22 березня 2012 року N 4572-VI "Про громадські об'єднання" (далі - Закон N 4572) громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадським об᾿єднанням є добровільне об᾿єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (п. 1 ст. 1 Закону N 4572).

Згідно з пп. 14.1.121 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) неприбуткові підприємства, установи та організації - це неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до п. 133.4 ст. 133 ПКУ.

Неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація, що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб;

установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення);

внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (пп. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 ПКУ).

Главою 1 р. XIV ПКУ встановлено правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

До третьої групи платників єдиного податку належать юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20 млн. гривень (пп. 3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ).

Види діяльності, які не дозволяють юридичним особам обрати спрощену систему оподаткування, наведено у п. 291.5 ст. 291 ПКУ.

Крім того, при переході на спрощену систему оподаткування юридичній особі необхідно враховувати обмеження щодо сукупності часток засновників у статутному капіталі, встановлене пп. 291.5.5 п. 291.5 ст. 291 ПКУ.

Громадська організація, яка внесена до Реєстру неприбуткових організацій та установ, може обрати спрощену систему оподаткування у разі дотримання вимог, встановлених главою 1 розділу XIV ПКУ.

 

 

В ЧАСТИНІ ЄДИНОГО ПОДАТКУ

21. ДФС України в листі “Щодо форми подання платниками єдиного податку податкової звітності за три квартали 2015 року” N 9605/0/99-99-05-03-01-14від 15.10.2015 р.надала роз’яснення що платники єдиного податку податкову звітність за три квартали 2015 року необхідно подавати за новою формою затвердженою Наказом №578

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо форми подання платниками єдиного податку податкової звітності за три квартали 2015 року”

N 9605/0/99-99-05-03-01-14від 15.10.2015 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула звернення на Урядову "гарячу лінію" щодо форми подання платниками єдиного податку податкової звітності за три квартали 2015 року та повідомляє.

Щодо подання звітності фізичними особами - платниками єдиного податку за три квартали 2015 року

Відповідно до п. 296.2 ст. 296 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені п. 295.1 ст. 295 ПКУ.

Платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду (п. 296.3 ст. 296 ПКУ).

Форми податкових декларацій платника єдиного податку, визначені пп. 296.2 - 296.3 ст. 296 ПКУ, затверджуються в порядку, встановленому ст. 46 ПКУ.

Згідно з п. 294.1 ст. 294 ПКУ податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої та другої груп є календарний рік, для платників єдиного податку третьої групи - календарний квартал.

Відповідно до п. 46.6 ст. 46 ПКУ, якщо в результаті запровадження нового податку або зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, який затвердив такі форми, зобов'язаний оприлюднити нові форми звітності.

До визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

Нова форма Податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 р. N 578 (далі - Наказ N 578), який набрав чинності 28.07.2015 р.

З огляду на те, що базовим податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал, то форма податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, затверджена Наказом N 578, буде використовуватись такими платниками для складання звітності за 2015 рік починаючи з 01.01.2016 р., у тому числі і для самостійного виправлення помилок, допущених у податковій звітності за попередні звітні (податкові) періоди.

Вказана форма декларації також рекомендована для подання платниками єдиного податку першої та другої груп за річний податковий (звітний) період - 2015 рік.

Щодо подання звітності юридичними особами - платниками єдиного податку третьої групи за три квартали 2015 року

До 1 січня 2015 року юридичні особи мали можливість обрати четверту або шосту групу єдиного податку.

Для кожної з цих груп були встановлені відповідні ставки та умови застосування спрощеної системи оподаткування, визначені гл. 1 розділу XIV ПКУ.

З 1 січня 2015 року Законом України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" внесено зміни до порядку застосування спрощеної системи оподаткування.

Зокрема, четверту та шосту групи для платників єдиного податку - юридичних осіб об'єднано у третю групу зі ставками 2 (у разі сплати ПДВ) та 4 відсотки (у разі включення ПДВ до складу єдиного податку).

Наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 р. N 578 затверджено форму податкової декларації платника єдиного податку третьої групи для юридичних осіб.

Відповідно до п. 4 Наказу N 578 цей наказ набирає чинності з дня офіційного опублікування.

Таким чином, платники єдиного податку - юридичні особи мають можливість подати податкову звітність за три квартали 2015 року за формою декларації, затвердженою Наказом N 578, у тому числі для самостійного виправлення помилок, допущених у податковій звітності за попередні (податкові) періоди.

Поряд з цим повідомляємо, що обов'язку подавати податкову звітність платника єдиного податку за три квартали 2015 року за новою формою у юридичних осіб немає.

За бажанням платники можуть подати звітність і за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 21.12.2011 р. N 1688 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.11.2012 р. N 1159).

 

Голова                                                                                                                   Р. Насіров

 

 

В ЧАСТИНІ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

22. ДФС України в листі “Щодо зменшення фінансового результату до оподаткування на суми резервів та забезпечень сформованих до 01.01.2015 р. якщо вони не були враховані при визначенні об’єкта оподаткування до 01.01.2015 р.” N 23415/10/28-10-06-11 від 22.10.2015 р. надала роз’яснення, що п. 24 підр. 4 р. ХХ Перехідних положень ПКУ передбачає зменшення фінансового результату на відшкодування витрат на оплату праці (відпустки та ін.) за рахунок "перехідних" резервів (сформованих до 01.01.2015 р.) у випадку, якщо такі витрати не були враховані при визначенні об’єкта оподаткування до 01.01.2015 р. Інші резерви та забезпечення для відшкодування майбутніх витрат, нараховані в фінансовому обліку, для цілей податкового обліку не враховуються.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо зменшення фінансового результату до оподаткування на суми резервів та забезпечень сформованих до 01.01.2015 р. якщо вони не були враховані при визначенні об’єкта оподаткування до 01.01.2015 р.” N 23415/10/28-10-06-11від 22.10.2015 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП розглянуло лист підприємства та в межах своїх повноважень повідомляє.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень р. III ПКУ.

Відповідно до пп. 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Тобто, пп. 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 ПКУ дозволяє зменшити фінансовий результат до оподаткування (включити до складу витрат) суму всіх витрат, які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до правил бухгалтерського обліку (крім резерву на відпустки працівникам та резерву сумнівних боргів).

Разом з тим, п. 24 підр. 4 р. ХХ Перехідних положень ПКУ передбачено, що до складу витрат включаються витрати на оплату відпусток працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, які відшкодовані після 1 січня 2015 року за рахунок резервів та забезпечень, сформованих до 1 січня 2015 року відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у випадку, якщо такі витрати не були враховані при визначенні об'єкта оподаткування до 1 січня 2015 року.

Тобто, даний пункт передбачає зменшення фінансового результату на відшкодування витрат на оплату праці (відпустки та ін.) за рахунок "перехідних" резервів (сформованих до 01.01.2015 р.) у випадку, якщо такі витрати не були враховані при визначенні об’єкта оподаткування до 01.01.2015 р.

Інші резерви та забезпечення для відшкодування майбутніх витрат, нараховані в фінансовому обліку, для цілей податкового обліку не враховуються.

 

 

В ЧАСТИНІ МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ

23. ДФС України в листі “Щодо митного оформлення імпортних товарів та податкового обліку” № 23207/10/28-10-06-11 від 19.10.2015 р. надала роз’яснення, що якщо відповідно до договору, укладеного між митним брокером та імпортером, сплата ПДВ до бюджету при розмитненні товарів здійснюється через митного брокера, то такий імпортер – власник товарів має право віднести суму ПДВ до податкового кредиту на підставі митної декларації, в якій він має бути вказаний як одержувач (власник) товару, за умови перерахування ним коштів митному брокеру до моменту розмитнення товару. Якщо хоч одна з вищевказаних умов не виконується, то імпортер – власник товарів не матиме права на віднесення до податкового кредиту таких сум ПДВ.

 

Далі наводимо текст листа для ознайомлення:

Лист ДФС України “Щодо митного оформлення імпортних товарів та податкового обліку” № 23207/10/28-10-06-11від 19.10.2015 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП розглянуло лист підприємства та в межах своїх повноважень повідомляє.

Згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів (Інкотермс) при укладенні зовнішньоекономічних договорів термін DDP означає, що продавець безпосередньо погоджується зробити те, що випливає з самої розшифровки назви терміна - "Доставлено, мито оплачене", тобто очистити товар для імпорту і сплатити будь-які збори, що випливають із цього.

Узявши на себе зобов'язання за договором нести витрати, пов'язані з митним очищенням товару, постачальник-нерезидент не має можливості самостійно сплатити ці витрати при наданні вантажної митної декларації. Фактично такі витрати несе, відповідно до ст. 293 Митного кодексу України (далі – МК), декларант.

Згідно зі статтею 4 МК визначено, що декларант – особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування. Взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються відповідним договором (ст. 417 МК).

Відповідно до статті 416 МК митний брокер – це підприємство, що надає послуги з декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Дії, пов’язані з пред’явленням митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також документів, потрібних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, безпосередньо виконує в інтересах особи, яку представляє митний брокер, агент з митного оформлення (фізособа-резидент, що перебуває в трудових відносинах з митним брокером) (ст. 418 МК).

Згідно з пунктом 180.1 Податкового кодексу України (ПК) встановлено, що для цілей оподаткування платником ПДВ є будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до МК.

Згідно з пунктом 187.8 ПК датою виникнення податкових зобов’язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов’язаннями згідно з пунктом 187.8 ПК (п. 198.2 ПК).

Дата збільшення податкових зобов’язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 ПК (п. 189.4 ПК).

Таким чином, якщо відповідно до договору, укладеного між митним брокером та імпортером, сплата ПДВ до бюджету при розмитненні товарів здійснюється через митного брокера, то такий імпортер – власник товарів має право віднести суму ПДВ до податкового кредиту на підставі митної декларації, в якій він має бути вказаний як одержувач (власник) товару, за умови перерахування ним коштів митному брокеру до моменту розмитнення товару. Якщо хоч одна з вищевказаних умов не виконується, то імпортер – власник товарів не матиме права на віднесення до податкового кредиту таких сум ПДВ.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, оскільки при безоплатному отриманні імпортних товарів відсутній факт придбання товарів, як це передбачено у пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, право на податковий кредит відсутнє.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Листом ДФС України від 07.08.2015 № 29163/7/99-99-19-03-02-17 наведене наступне роз’яснення: «По товарам/послугам, необоротним активам, придбаним без податку на додану вартість як до 01.07.2015 року так і після цієї дати, що використовуються (починають використовуватись) в неоподатковуваних операціях, податкові зобов’язання не нараховуються».   

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ Податкового кодексу України.