ЧЕРГОВІ ЗАКОНОДАВЧІ ЗМІНИ ТА РОЗ’ЯСНЕННЯ

 

В ЧАСТИНІ ПДВ

1. ДФС України в листі “Щодо обов’язку реєстрації платником податку на додану вартість” N 3035/Н/99-95-42-01-14від 23.03.2016 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо обов’язку реєстрації платником податку на додану вартість (далі - ПДВ) і повідомляє таке.

Відповідно до пункту 183.4 статті 183 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати ПДВ, на сплату інших податків і зборів, встановлених Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 статті 183 Кодексу.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 Кодексу особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник ПДВ, зокрема, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 000 000 грн. (без урахування ПДВ).

Згідно із розділами V та ХХ Кодексу до оподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг належать операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою ПДВ, ставкою 7 відсотків, нульовою ставкою ПДВ та звільнені (умовно звільнені) від оподаткування ПДВ.

Отже для цілей реєстрації платником ПДВ до оподатковуваних операцій належать операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою ПДВ, ставкою 7 відсотків, нульовою ставкою ПДВ та звільнені (умовно звільнені) від оподаткування ПДВ.

 

Перший заступник Голови                                                                             С.В. Білан

 

 

2. ДФС України в роз'ясненні “До уваги платників податку на додану вартість!”  від 24.03.2016 р.

 

Державна фіскальна служба України у зв’язку з набранням чинності наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 р. N 1307 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26.01.2016 р. за N 137/28267 (далі - наказ N 1307), повідомляє.

Відповідно до пункту 3 наказу N 1307 всі податкові накладні підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) за формою, чинною на день такої реєстрації.

Згідно з нормами наказу N 1307 нова форма податкової накладної почне застосовуватись з 01.04.2016 р.

Таким чином, з 01.04.2016 р. податкові накладні та/або розрахунки коригування підлягають реєстрації в ЄРПН за новою формою (затвердженою наказом N 1307) не залежно від дати їх складання: до 01.04.2016 р. чи після 01.04.2016 р. (за умови дотримання інших вимог щодо реєстрації в ЄРПН).

Нові формати податкової накладної (J/F1201008) та розрахунку коригування (J/F1201208) розміщено на веб-порталі ДФС за адресою:http://sfs.gov.ua/elektronna-zvitnist/platnikam-podatkiv-pro/informatsiyno-analitichne-za/reestr-elektronnih-form-po/.

 

 

3. ДФС України в листі “Щодо ПДВ” N 4765/10/28-10-06-11від 04.03.2016 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП розглянуло лист щодо віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого при розмитненні імпортованих на безоплатній умові взірців та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків, зокрема, з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України;

постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв’язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Водночас згідно з пп. "г" п. 198.5 ст. 198 ПКУ у разі якщо товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то такий платник податку зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту).

Господарською діяльністю згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ є діяльність особи, пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Тобто, суми податку, сплачені під час імпорту товару, відносяться до податкового кредиту такого платника податку, а податкові зобов’язання, під час здійснення ним операцій з використання взірців у межах господарської діяльності, не нараховуються.

 

 

4. ДФС України в листі “Щодо форми декларації з ПДВ” N 5322/10/28-10-06-11від 12.03.2016 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП розглянуло лист щодо форми декларації з ПДВ за січень 2016 року та в межах своїх повноважень повідомляє.

Державна фіскальна служба України листом від 02.02.2016 р. N 3240/7/99-99-19-03-00-17 повідомила про особливості подання податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2016 року.

Законом України від 24 грудня 2015 року N 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон N 909) внесено суттєві зміни до Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість та їх сплати до бюджету, зокрема, сільськогосподарськими товаровиробниками.

З метою забезпечення виконання нових правил оподаткування, запроваджених з 1 січня 2016 року, Міністерством фінансів України наказом від 28.01.2016 р. N 21 "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" (далі - наказ N 21) затверджена нова форма декларації з податку на додану вартість. Наказ N 21 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за N 159/28289 та опубліковано в офіційному виданні "Урядовий кур’єр" 30 січня 2016 року.

Враховуючи те, що останні зміни в оподаткуванні, які запроваджено з 1 січня 2016 року, повною мірою можуть бути відображені лише в податковій декларації з податку на додану вартість, що затверджена наказом N 21, податкова звітність з ПДВ, починаючи із звітного періоду січень 2016 року, усіма платниками податку подається за новою формою в електронному вигляді.

Разом з тим, згідно з п. 36.1 ст. 36 Кодексу податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором незалежно від наявності форм декларування.

 

 

В ЧАСТИНІ АКЦИЗНОГО ПОДАТКУ

5. ДФС України в листі “Щодо реєстрації платниками акцизного податку осіб, що реалізують пальне протягом січня - лютого 2016 року, та визначення у таких осіб об’єкта оподаткування” N 5993/6/99-95-42-01-16-01 від 18.03.2016 р.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо реєстрації платниками акцизного податку осіб, що реалізують пальне протягом січня - лютого 2016 року, та визначення у таких осіб об’єкта оподаткування і повідомляє таке.

З 01.01.2016 р. набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року N 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон N 909), яким, зокрема:

розширено перелік платників акцизного податку за рахунок включення осіб, які здійснюють реалізацію пального (пп. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України (далі - Кодекс)), та визначено порядок їх реєстрації контролюючими органами;

визначено порядок здійснення електронного адміністрування реалізації пального (ст. 232 Кодексу) та порядок складання акцизних накладних при реалізації пального та їх реєстрації у Єдиному реєстрі акцизних накладних (ст. 231 Кодексу).

Відповідно до п. 1 розд. II "Прикінцеві положення" Закону N 909 п. 58 розд. I Закону N 909 (щодо доповнення Кодексу ст. ст. 231, 232) стосовно запровадження акцизних накладних при реалізації пального, Єдиного реєстру акцизних накладних та системи електронного адміністрування реалізації пального, набирає чинності з 01.03.2016 р.

Отже, платники акцизного податку, які реалізують пальне, для роботи в системі електронного адміністрування пального мають бути зареєстровані в контролюючих органах не пізніше ніж за три робочі дні до початку здійснення реалізації пального згідно з пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Кодексу.

Разом з цим норми щодо запровадження акцизних накладних при реалізації пального, Єдиного реєстру акцизних накладних та системи електронного адміністрування реалізації пального набирають чинності з 01.03.2016 р. Тобто, особам, які реалізують пальне протягом січня - лютого 2016 року, для роботи в системі електронного адміністрування реєструватись в контролюючих органах платниками акцизного податку не потрібно. Об’єкт оподаткування у таких осіб виникає починаючи з 01.03.2016 р.

Також повідомляємо, що роз’яснення із зазначеного питання викладено у листі Державної фіскальної служби України від 21.01.2016 р. N 1903/7/99-99-19-03-03-17 "Про порядок декларування акцизного податку", який розміщено на офіційному веб-порталі ДФС за адресою:http://sfs.gov.ua (розділ: Головна > Податки, збори, платежі > Загальнодержавні податки > Акцизний податок > Листи).

 

Перший заступник Голови                                                                             С.В. Білан

 

 

6. ДФС України в листі “Щодо суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію пального” N 5330/7/99-99-21-05-17від 16.02.2016 р.

 

 

Головним управлінням ДФС в областях, м. Києві, Міжрегіональному головному управлінню ДФС - Центральному офісу з обслуговування великих платників

 

 

 

Щодо суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію пального

Законом України від 24 грудня 2015 року N 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон N 909) з 01.03.2016 року передбачено запровадження системи електронного адміністрування реалізації пального та введення акцизної накладної як обов'язкового електронного документа, який складатиметься при здійсненні всіх операцій з реалізації пального на внутрішньому ринку.

Відповідно до пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Кодексу особи, які здійснюватимуть реалізацію пального, підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб - підприємців до початку здійснення реалізації пального.

Реєстрація платника податку здійснюється на підставі подання особою не пізніше ніж за три робочі дні до початку здійснення реалізації пального заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального.

Крім цього, особа, що здійснює реалізацію пального повинна не пізніше 20 березня 2016 року подати до контролюючого органу за основним місцем обліку акт інвентаризації обсягів залишку пального.

З метою визначення кола потенційних платників акцизного податку з реалізації пального, Державна фіскальна служба України направляє перелік суб'єктів господарювання, які у січні - лютому 2016 року здійснювали реалізацію пального по кодам УКТЗЕД, зазначеними у пп. 213.3.4 п. 213.3 ст. 213 Кодексу та просить опрацювати з такими суб'єктами питання щодо подання заяв про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального та актів інвентаризації залишків пального.

Звертаємо увагу, що відповідно до п. 117.3 ст. 117 Кодексу здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку у встановленому порядку, тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у розмірі 100 відсотків вартості реалізованого пального.

Крім того, ДФС просить провести роз'яснювальну роботу з платниками акцизного податку з реалізації пального з урахуванням переліку проектів нормативно-правових актів щодо впровадження та функціонування системи електронного адміністрування реалізації пального, розміщених на офіційному веб-сайті Державної фіскальної служби України (sfs.gov.ua) у підрозділі "Проекти регуляторних актів" розділу "Регуляторна політика", які на даний час проходять процедуру реєстрації та затвердження у відповідних органах, зокрема:

- проект постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання електронного адміністрування реалізації пального";

- проект наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального, акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального. Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального";

- проект наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Акта інвентаризації обсягів залишку пального та порядку його заповнення та подання".

 

 

В ЧАСТИНІ ЄДИНОГО ВНЕСКУ

7. ДФС України в листі “Щодо єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” N 5319/10/28-10-06-11від 12.03.2016 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП розглянуло лист щодо єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та в межах своїх повноважень повідомляє.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 2464), платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) є роботодавці, зокрема ті, які використовують працю фізичних осіб за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Базою нарахування ЄВ для зазначених платників є сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону N 2464).

Відповідно до частини п'ятої ст. 8 Закону N 2464 ЄВ для платників, зазначених у ст. 4 Закону N 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону N 2464 бази нарахування ЄВ.

Згідно з абзацом другим частиною п'ятою ст. 8 Закону N 2464 у разі, якщо база нарахування ЄВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄВ. Дана законодавча норма щодо сплати єдиного внеску з мінімальної заробітної плати діє тільки за основним місцем роботи. Згідно з п. 12 частини першої ст. 1 Закону N 2464 основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Згідно з абзацом третім частиною п'ятою ст. 8 Закону N 2464, якщо фізична особа виконує роботу (надає послуги) за цивільно-правовим договором, при цьому це не є основним місцем роботи фізичної особи, єдиний внесок нараховується на винагороду за цивільно-правовим договором незалежно від суми такої винагороди. У цьому випадку вимога щодо нарахування єдиного внеску не менше мінімального розміру не застосовується. Таким чином, роботодавці нараховують ЄВ на суму винагороди (доходу) фізичним особам за цивільно-правовими договорами у розмірі 22 відсотка.

Якщо працівник виконує роботу (надає послуги) за цивільно-правовим договором і для нього це є основним місцем роботи, то до загальної бази нарахування єдиного внеску за місяць включається як заробітна плата (дохід), так і сума винагороди за цивільно-правовим договором і тільки потім здійснюється порівняння із сумою мінімальної заробітної плати за місяць.

Якщо загальна сума буде меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується, як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

 

 

8. ДФС України в листі “Щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівникам, база нарахування єдиного внеску яких не перевищує розміру мінімальної заробітної плати” № 1394/5/99-99-17-03-03-1629.01.2016 року

 

Державна фiскальна служба України розглянула звернення <...> щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соцiальне страхування (далi – єдиний внесок) працiвникам, база нарахування єдиного внеску яких не перевищує розмiру мiнiмальної заробiтної плати, та в межах компетенцiї повiдомляє.

Питання державного i договiрного регулювання оплати працi, прав працiвникiв на оплату працi та їх захисту визначаються Кодексом законiв про працю України (далi – КЗпП), Законом України вiд 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату працi» (далi – Закон № 108) та iншими нормативно-правовими актами.

Статтею 97 КЗпП визначено, що оплата працi працiвникiв здiйснюється за погодинною, вiдрядною або iншими системами оплати працi. Оплата може провадитися за результатами iндивiдуальних i колективних робiт.

Мiнiмальна заробiтна плата – це законодавчо встановлений розмiр заробiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працiвником мiсячну, а також погодинну норму працi (обсяг робiт) (ст. 95 КЗпП та ст. 3 Закону № 108).

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону України вiд 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збiр та облiк єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соцiальне страхування» (далi – Закон № 2464) визначено, що базою нарахування єдиного внеску для пiдприємств, установ та органiзацiй, якi використовують працю фiзичних осiб на умовах трудового договору (контракту) або на iнших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожнiй застрахованiй особi заробiтної плати за видами виплат, якi включають основну та додаткову заробiтну плату, iншi заохочувальнi та компенсацiйнi виплати, у тому числi в натуральнiй формi, що визначаються вiдповiдно до Закону № 108, та сума винагороди фiзичним особам за виконання робiт (надання послуг) за цивiльно-правовими договорами.

Вiдповiдно до частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платникiв, зазначених у статтi 4 цього Закону, встановлюється у розмiрi 22% до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

У разi якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано дохiд, сума єдиного внеску розраховується як добуток розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано дохiд (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуваннi заробiтної плати (доходiв) фiзичним особам з джерел не за основним мiсцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цiєю частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно вiд її розмiру.

Основне мiсце роботи – мiсце роботи, де працiвник працює на пiдставi укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься вiдповiдний запис про роботу (п. 12 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Статтею 21 КЗпП визначено, що працiвник має право реалiзувати свої здiбностi до продуктивної i творчої працi шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декiлькох пiдприємствах, в установах, органiзацiях, якщо iнше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторiн.

Вiдповiдно до ст. 19 Закону № 108 працiвники, якi працюють за сумiсництвом, одержують заробiтну плату за фактично виконану роботу.

Враховуючи зазначене, для працiвникiв, якi виконують на тому ж пiдприємствi, в установi, органiзацiї поряд зi своєю основною роботою за трудовим договором ще й роботу за сумiсництвом або за договором цивiльно-правового характеру, при розрахунку бази нарахування єдиного внеску враховується сукупний дохiд зазначеного працiвника за мiсяць. При цьому, якщо загальна сума заробiтної плати (включаючи заробiтну плату за сумiсництво) або заробiтна плата за трудовим договором та винагорода за цивiльно-правовим договором не перевищує розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який нараховується заробiтна плата (дохiд), сума єдиного внеску розраховується як добуток розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який нараховується заробiтна плата (дохiд).

Якщо працiвнику нараховується заробiтна плата та/або винагорода за цивiльно-правовим договором, що не є доходом за основним мiсцем роботи, роботодавець повинен застосувати ставку єдиного внеску до визначеної бази нарахування незалежно вiд її розмiру.

Також сума єдиного внеску розраховується з фактично нарахованої у поточному мiсяцi заробiтної плати незалежно вiд її розмiру у разi звiльнення або прийняття працiвника на основне мiсце роботи.

Разом з тим, сума єдиного внеску розраховується як добуток розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано:

- дохiд, що не перевищує розмiру мiнiмальної заробiтної плати, та ставки єдиного внеску у разi нарахування;

- заробiтної плати (доходiв) найманому працiвнику, який частину мiсяця перебував у вiдпустцi без збереження заробiтної плати;

- заробiтної плати (доходiв) найманому працiвнику, який частину мiсяця перебував у вiдпустцi по догляду за дитиною до досягнення нею трирiчного вiку;

- заробiтної плати (доходiв) найманому працiвнику, у якого наявнi прогули;

- заробiтної плати (доходiв) найманому працiвнику, якщо вiн частину мiсяця хворiв i не надав роботодавцю лiкарняний лист;

- заробiтної плати (доходiв) найманому працiвнику, який перебував на лiкарняному та якому допомога по тимчасовiй непрацездатностi нарахована в розмiрi 50 (60, 70)% середньої заробiтної плати.

Водночас постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 5 травня 2010 року № 330 встановлено механiзм визначення та застосування мiнiмальної заробiтної плати в погодинному розмiрi (далi – постанова).

Вiдповiдно до пп. 1 п. 1 постанови мiнiмальна заробiтна плата в погодинному розмiрi встановлюється одночасно з визначенням розмiру мiнiмальної заробiтної плати на мiсяць згiдно з умовами та порядком, передбаченими ст. 9 i 10 Закону № 108.

Розмiр мiнiмальної заробiтної плати визначається виходячи з розмiру мiнiмальної заробiтної плати на мiсяць та середньомiсячної норми тривалостi робочого часу за рiк при 40-годинному робочому тижнi (пп. 2 п. 1 постанови).

Отже, для працiвникiв, якi працюють за основним мiсцем роботи, до яких застосовується мiнiмальна заробiтна плата в погодинному розмiрi, пiдприємство має нарахувати єдиний внесок виходячи з законодавчо встановленого розмiру мiнiмальної заробiтної плати на мiсяць.

Обов’язок нарахування єдиного внеску з мiнiмальної заробiтної плати за основним мiсцем роботи також передбачено i у разi, коли працiвник працював неповний мiсяць (перебував на лiкарняному, у вiдпустцi у зв’язку з вагiтнiстю та пологами).

Якщо вiдпустка припадає на майбутнiй мiсяць i сума вiдпускних нараховується не за повний мiсяць та пiсля вiдпустки працiвнику буде нараховано заробiтну плату, то в поточному мiсяцi єдиний внесок нараховується на суму фактичної оплати вiдпустки за майбутнiй перiод, оскiльки загальна сума доходу ще не є вiдомою. При цьому суми оплати вiдпустки вiдносяться до того мiсяця, за який вони нарахованi.

У разi якщо загальний дохiд (заробiтна плата та сума вiдпускних) за мiсяць становить менше мiнiмального розмiру, виникає потреба донарахувати єдиний внесок виходячи iз мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який нараховується заробiтна плата (дохiд).

Якщо у працiвника (за основним мiсцем роботи) початок та закiнчення лiкарняного припадають на рiзнi мiсяцi, єдиний внесок у мiсяцi початку лiкарняного нараховується за фактично вiдпрацьований час, оскiльки загальна сума доходу ще не є вiдомою (сума лiкарняних буде визначена пiсля надання листка непрацездатностI). При цьому суми допомоги по тимчасовiй непрацездатностi вiдносяться до того мiсяця, за який вони нарахованi.

Якщо пiсля розподiлу лiкарняного загальний дохiд за мiсяць становить менше мiнiмального розмiру, виникає потреба за минулий мiсяць (мiсяцI) донарахувати єдиний внесок виходячи з мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який нараховується заробiтна плата (дохiд).

Частиною тринадцятою ст. 8 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок для пiдприємств, установ i органiзацiй, в яких працюють iнвалiди, встановлюється у розмiрi 8,41% визначеної п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску для працюючих iнвалiдiв.

Вiдповiдно до частини чотирнадцятої ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для пiдприємств та органiзацiй всеукраїнських громадських органiзацiй iнвалiдiв, зокрема товариств УТОГ та УТОС, в яких кiлькiсть iнвалiдiв становить не менш як 50% загальної чисельностi працюючих, i за умови, що фонд оплати працi таких iнвалiдiв становить не менш як 25% суми витрат на оплату працi, встановлюється у розмiрi 5,3% визначеної п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Єдиний внесок для пiдприємств та органiзацiй громадських органiзацiй iнвалiдiв, в яких кiлькiсть iнвалiдiв становить не менш як 50% у загальної чисельностi працюючих, i за умови, що фонд оплати працi таких iнвалiдiв становить не менш як 25% суми витрат на оплату працi, встановлюється у розмiрi 5,5% визначеної п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску для працюючих iнвалiдiв.

Враховуючи зазначене вище, норма частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 щодо нарахування та сплати єдиного внеску iз розрахунку не нижче встановленого розмiру мiнiмальної заробiтної плати на мiсяць не поширюється на заробiтну плату iнвалiда, працевлаштованого за основним мiсцем роботи на пiдприємствi, де застосовується ставка 8,41 (5,5 або 5,3)%. Для зазначених працiвникiв сума єдиного внеску розраховується з фактично нарахованої заробiтної плати незалежно вiд її розмiру.

Якщо у працiвника в поточному мiсяцi немає заробiтку, єдиний внесок не нараховується, оскiльки вiдсутня база нарахування єдиного внеску.

 

Голова                                                                                                                   Р. Насiров

 

 

В ЧАСТИНІ ПДФО

9. ДФС України в листі “Щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб” N 4766/10/28-10-06-11від 04.03.2016 р.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП розглянуло лист щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Згідно з пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до пп. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми, знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Підпунктом 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПКУ встановлено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 ПКУ (пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Водночас, пп. 165.1.39 п. 165.1 ст. 165 ПКУ встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість дарунків (а також призів переможцям та призерам спортивних змагань), якщо їх вартість не перевищує 50 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, тобто в 2014, 2015 роках - 609,0 грн., в 2016 році - 689,0 грн., за винятком грошових виплат у будь-якій сумі.

Отже, вартість подарунку, отриманого платником податку - фізичною особою від юридичної особи, включається до загального місячного оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо та оподатковується за ставкою 18 відс. у джерела виплати, з урахуванням вимог пп. 165.1.39 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

 

 

10. ДФС України в листі “Щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб щомісячного довічного грошового утримання” N 2728/М/99-99-17-03-03-14від 16.03.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб щомісячного довічного грошового утримання і в межах компетенції повідомляє.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентовано розділом IV Кодексу.

Відповідно до пп. "е" пп. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, в редакції Закону України від 27 березня 2014 року N 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримувана платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, крім випадку, визначеного підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу.

Підпунктом 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення.

Однак Законом України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", внесено зміни до пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, згідно з якими до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення (у 2015 - 3654 грн., у 2016 - 4134 грн.).

Законом України від 17 липня 2015 року N 653-VIII "Про внесення зміни до статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування пенсій інвалідів війни та деяких інших категорій осіб" пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу доповнено абзацом другим такого змісту: "Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій у період Другої світової війни, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Враховуючи зазначене, з 01.09.2015 р. не підлягають оподаткуванню суми пенсій, призначені учасникам бойових дій у період Другої світової війни, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність ст. 10 Закону N 3551.

Водночас суми щомісячного довічного грошового утримання, призначені учасникам бойових дій у період Другої світової війни, інвалідам війни та особам, на яких поширюється дія ст. 10 Закону N 3551, отримуваних з Пенсійного фонду України у розмірі, що перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць) (у 2015 - 3654 грн., у 2016 - 4134 грн.), у частині такого перевищення підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України).

Зміна положень Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Кодексу (п. 2.1 ст. 2 Кодексу).

 

З повагою,

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

11. ДФС України в листі “Щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб орендної плати, яка виплачена у 2015 році авансом за 2016 рік юридичною особою - орендарем фізичній особі – орендодавцю” N 5601/6/99-99-17-03-03-15 від 15.03.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб орендної плати, яка виплачена у 2015 році авансом за 2016 рік юридичною особою - орендарем фізичній особі - орендодавцю, і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається відповідно до норм, чинних у 2015 році.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (п. 1 ст. 3 Земельного кодексу України).

Так, ст. 13 розділу II Закону України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161) передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону N 161 визначено, що істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку внесення і перегляду та відповідальності за несплату.

При цьому орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно із договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Кодексу) (ст. 21 Закону N 161).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п. 170.1 ст. 170 Кодексу.

Порядок оподаткування доходів фізичної особи від надання нерухомості в оренду (суборенду) визначено п. 170.1 ст. 170 Кодексу, згідно з пп. 170.1.1 якого податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Відповідно до пп. 170.1.4 п. 170.1 ст. 170 Кодексу доходи, зазначені, зокрема, у пп. 170.1.1 п. 170.1 ст. 170 Кодексу оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 15 відс. бази оподаткування щодо нарахованих (виплачених, наданих) доходів, крім випадків, визначених у пп. 167.2 - 167.6 ст. 167 Кодексу, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (у 2015 році - 12180 гривень).

Якщо база оподаткування в календарному місяці перевищувала десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.

Враховуючи викладене, юридична особа - орендар при нарахуванні (виплаті) фізичній особі - орендодавцю у грудні 2015 року доходу у вигляді орендної плати за 2016 рік (авансом) повинна виконати усі встановлені Кодексом функції податкового агента, застосовуючи ставки податку на доходи фізичних осіб 15 (20) відс., визначені п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

12. ДФС  України в листі “Щодо оподаткування дивідендів, нарахованих у 2016 році” N 5462/6/99-99-17-03-03-15від 14.03.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист щодо оподаткування дивідендів, нарахованих у 2016 році, і повідомляє таке.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, згідно з пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються пасивні доходи (крім зазначених у пп. 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Під терміном "пасивні доходи" для цілей розділу ІV Кодексу слід розуміти, зокрема, такі доходи, як дивіденди (пп. 167.5.3 п. 167.5 ст. 167 Кодексу).

Доходи у вигляді дивідендів оподатковуються відповідно до норм п. 170.5 ст. 170 Кодексу.

Податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у пп. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування (пп. 170.5.1 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).

Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, який сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів (пп. 170.5.2 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).

Доходи, зазначені в п. 170.5 ст. 170 Кодексу, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставками, визначеними пп. 167.5.1 та 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу (пп. 170.5.4 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).

Згідно з пп. 167.5.1 п. 167.5 ст. 167 Кодексу ставку податку встановлено у розмірі 18 відсотків - для пасивних доходів, у тому числі нарахованих у вигляді дивідендів за акціями та/або інвестиційними сертифікатами, що виплачуються інститутами спільного інвестування (крім зазначених у пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу).

Відповідно до пп. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу ставку податку встановлено у розмірі 5 відсотків - для доходів у вигляді дивідендів за акціями та корпоративними правами, нарахованими резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів за акціями, інвестиційними сертифікатами, які виплачуються інститутами спільного інвестування).

Таким чином, дивіденди, нараховані з 01.01.2016 р. за 2015 рік оподатковуються за ставками, визначеними підпунктами 167.5.1 та 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу, тобто 5 або 18 відсотків, залежно від того, чи є податковий агент платником податку на прибуток підприємств.

Крім того, дивіденди, нараховані на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням (пп. 170.5.3 п. 170.5 ст. 170 Кодексу), тобто оподатковуються за ставкою 18 відсотків.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

13. ДФС України в листі “Щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходів, нарахованих працівникам за час, відпрацьований у попередньому періоді” N 4413/5/99-99-17-03-03-16від 14.03.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходів, нарахованих працівникам за час, відпрацьований у попередньому періоді, і в межах компетенції повідомляє.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Зауважуємо, що з 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року N 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон N 909), яким внесено зміни до Кодексу, зокрема, в частині встановлення єдиної ставки податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 відс. та Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" в частині скасування утримання єдиного внеску із заробітної плати застрахованих осіб.

Підпунктом 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу визначено, якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування платника податку на лікарняному, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

Згідно з пп. 169.4.3 п. 169.4 ст. 169 Кодексу роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

Враховуючи викладене, суми заробітної плати, нараховані у січні 2016 року за відпрацьований час у грудні 2015 року, крім доходів у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, відносяться податковим агентом до загального оподатковуваного доходу січня та оподатковуються за ставкою 18 відсотків.

Зауважуємо, що оскільки з 1 січня 2016 року Законом N 909 скасовано утримання єдиного внеску із заробітної плати найманих працівників, то під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування податком на доходи фізичних осіб визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суми страхових внесків та суму податкової соціальної пільги (за наявності), передбачені у п. 164.6 ст. 164 Кодексу.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

14. ДФС України в листі “Щодо оподаткування пенсії учасника бойових дій, ветерана військової служби” N 2687/Т/99-99-17-03-03-14від 15.03.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо оподаткування пенсії учасника бойових дій, ветерана військової служби і в межах компетенції повідомляє таке.

Згідно з п. 18 частини першої ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон N 3551) учасникам бойових дій надається пільга зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.

Оподаткування доходів фізичних осіб передбачено розділом IV Кодексу.

Відповідно до пп. "е" пп. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), отримувана платником податку з Пенсійного фонду України, крім випадку, визначеного пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Так, пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення (у 2015 - 3654 грн., у 2016 - 4134 грн.).

Законом України від 17 липня 2015 року N 653-VIII "Про внесення зміни до статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування пенсій інвалідів війни та деяких інших категорій осіб" (далі - Закон N 653) пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу доповнено абзацом другим такого змісту: "Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій у період Другої світової війни, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

До набрання чинності Законом України від 24 грудня 2015 року N 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон N 909) ставка податку на доходи фізичних осіб згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу становила 15 відс. бази оподаткування щодо нарахованих (виплачених, наданих) доходів у вигляді суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України. Якщо база оподаткування в календарному місяці перевищувала десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовувалася ставка 20 відсотків.

Законом N 909 з 1 січня 2016 року встановлено єдину ставку податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15 відс. бази оподаткування щодо перевищення суми пенсії (включаючи суму її індексації, нараховану відповідно до закону), визначеної пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 розділу IV Кодексу, яка отримується платником податку з Пенсійного фонду України.

Таким чином, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тобто не оподатковується, сума пенсії (включаючи суму її індексації, нараховану відповідно до закону), отримувана платником податку з Пенсійного фонду України, розмір якої у розрахунку на місяць не перевищує у 2015 - 3654 грн., у 2016 - 4134 гривні. Сума перевищення над вказаними розмірами оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах, крім пенсій, призначених окремим категоріям громадян, визначених абзацом другим пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Разом з цим зміни, які внесені Законом N 653, поширюються на пенсії, що виплачуються, зокрема, учасникам бойових дій лише у період Другої світової війни.

 

З повагою,

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

В ЧАСТИНІ ВІЙСЬКОВОГО ЗБОРУ

15. ДФС України в листі “Щодо оподаткування доходів, отриманих фізичними особами - нерезидентами у вигляді процентів, які нараховані на цінні папери, емітовані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику” N 4441/5/99-99-17-03-03-16 від 14.03.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист щодо оподаткування доходів, отриманих фізичними особами - нерезидентами у вигляді процентів, які нараховані на цінні папери, емітовані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" облігації внутрішніх державних позик України - це державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року N 80 "Про випуски облігацій внутрішніх державних позик" встановлено, що Міністерство фінансів України виступає емітентом державних облігацій.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з пп. 165.1.2 п. 165.1 ст. 165 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, не включається сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику.

При цьому проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу, зокрема, облігацій, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу (пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, регулюється п. 170.10 ст. 170 Кодексу, яким встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів (пп. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу).

Таким чином, дохід, отриманий фізичною особою - нерезидентом у вигляді процентів у розумінні Кодексу, що нараховані на облігації внутрішніх державних позик, емітовані Міністерством фінансів України, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такої особи, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб.

Разом з цим п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір (далі - збір).

Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (пп. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу), зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пп. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених, зокрема, у пп. 165.1.2 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відс. об'єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу, за ставкою 1,5 відс., визначеною пп. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Отже, дохід, нарахований (виплачений) фізичній особі - нерезиденту у вигляді процентів у розумінні Кодексу, що нараховані на облігації внутрішніх державних позик, емітовані Міністерством фінансів України, є об’єктом оподаткування військовим збором.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

В ЧАСТИНІ ЕКОЛОГІЧНОГО ПОДАТКУ

16. ДФС України в листі “Про визначення ставок екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення” N 9027/7/99-99-15-04-02-17від 16.03.2016 р.

 

Головному управлінню ДФС у Харківській області, Дергачівської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області

 

 

 

 

Про визначення ставок екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення

Державна фіскальна служба Україна на лист Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18.01.2016 р. N 5/3-17/485-16 до листа Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації від 07.12.2015 р. N 04.01-15-7142 до листа Дергачівської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 17.11.2015 р. N 2282/10/20-11-150340 (копії листів додаються) щодо визначення регуляторних актів, які використовуються платниками для визначення ставок екологічного податку (далі - Податок) за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (далі - Викиди забруднюючих речовин) повідомляє.

Державне регулювання Викидів забруднюючих речовин передбачає отримання відповідних дозволів на Викиди забруднюючих речовин (далі - Дозвіл). Право на розробку документів, що обґрунтовують обсяги таких викидів, надано суб’єктам, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища (ст. 11 Закону України від 16 жовтня 1992 року N 2707-XI "Про охорону атмосферного повітря").

Дозвіл дає право суб’єктам господарювання експлуатувати об’єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів гранично допустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в Дозволі терміну (п. 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року N 302).

Документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для суб’єктів господарювання (далі - Документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів), є невід’ємною частиною заяви на отримання Дозволу.

Розроблення Документів, у яких обґрунтовуються обсяги Викидів забруднюючих речовин, здійснюють установи, організації та заклади, яким надано право на розробку таких документів та які занесені до відповідного переліку Мінприроди (п. 1.3. Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 09.03.2006 р. N 108, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.03.2006 р. за N 341/12215).

Ставки Податку за Викиди забруднюючих речовин затверджено ст. 243 Податкового кодексу України (далі - Кодекс).

Зокрема, для обмеженого переліку забруднюючих речовин або груп забруднюючих речовин, включаючи "тверді речовини" та "вуглеводні" ставки, затверджено у п. 243.1 ст. 243 Кодексу. При цьому перелік забруднюючих речовин, що об’єднані у зазначених групах, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.03.2002 р. N 104, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за N 322/6610.

Разом з тим, для випадків здійснення викидів інших, ніж зазначені у переліку п. 243.1 ст. 243 Кодексу, забруднюючих речовин, у п. 243.2 цієї статті затверджено ставки Податку для забруднюючих речовин, номінованих за класами небезпечності.

Таким чином, для забруднюючої речовини або групи забруднюючих речовин, для яких п. 243.1 ст. 243 Кодексу ставка Податку не встановлена, після ідентифікації класу небезпечності забруднюючої речовини застосовується ставка Податку, встановлена п. 243.2 цієї статті. Клас небезпечності забруднюючої речовини визначається у порядку, визначеному наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.06.2006 р. N 309 "Про затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.08 2006 р. за N 912/12786.

Повноваження із розробки таких нормативів Викидів забруднюючих речовин, включаючи ідентифікацію класу небезпечності забруднюючої речовини, делеговано заінтересованими органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, установи, організації, що здійснюють Викиди забруднюючих речовин (п. 8 Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 28 грудня 2001 року N 1780).

Водночас п. 243.3 ст. 243 Кодексу передбачено ставки Податку для випадків неможливості застосування ставок Податку для забруднюючої речовини п. п. 243.1 та 243.2 ст. 243 Кодексу на підставі величин орієнтовно безпечних рівнів (далі - ОБР) впливу таких речовин (сполук) в атмосферному повітрі населених пунктів, що визначаються згідно з постановою головного державного санітарного лікаря України від 15.04.2013 р. N 9 "Про затвердження значень гігієнічних нормативів хімічних речовин в атмосферному повітрі населених місць".

При цьому установи і організацій, що акредитовані на право проведення робіт в галузі гігієнічного нормування хімічних речовин в атмосферному повітрі населених місць, при обґрунтуванні та апробації ОБР керуються положеннями Методичних вказівок "Обґрунтування орієнтовних безпечних рівнів впливу (ОБРВ) хімічних речовин в атмосферному повітрі населених місць" (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 07.10.2004 р. N 485).

З огляду на викладене вище для обґрунтованого застосування ставок Податку за Викиди забруднюючих речовин при визначенні розміру податкових зобов’язань з Податку при експлуатації об’єктів, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, платникам Податку необхідно використовувати відповідні документи, зокрема Дозвіл, згідно з якими здійснюється ідентифікація видів забруднюючих речовин, визначається їх клас небезпечності, а також величина ОБР таких речовин.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

ІНШІ ПИТАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ОПОДАТКУВАННЯ

17. ДФС України в листі “Щодо нарахування ПДВ при ліквідації основних засобів” N 5320/10/28-10-06-11 від 12.03.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП розглянуло лист щодо нарахування ПДВ при ліквідації основних засобів та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України, в межах своїх повноважень повідомляє.

1. Згідно з п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Згідно з пп. 41 та 43 Методичних рекомендацій з обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерством фінансів України від 30.09.2003 р. N 561 із змінами та доповненнями, для визначення непридатності основних засобів до використання, можливості їх використання іншими підприємствами, організаціями та установами, неефективності або недоцільності їх поліпшення (ремонту, модернізації тощо) та оформлення відповідних первинних документів керівником підприємства створюється постійно діюча комісія. Така комісія:

- здійснює безпосередній огляд об’єкта, що підлягає списанню;

- установлює причини невідповідності критеріям активу;

- визначає осіб, з вини яких сталося передчасне вибуття основних засобів з експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності;

- визначає можливість продажу (передачі) об’єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути отримані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, установлює їх кількість і вартість;

- складає і підписує акти на списання основних засобів.

Складені комісією акти на списання основних засобів відображаються в бухгалтерському обліку після їх затвердження (погодження) посадовою особою (керівним органом), уповноваженою згідно законодавства (статуту підприємства) приймати рішення щодо розпорядження (відчуження, ліквідації) об’єктів основних засобів.

Типові форми актів встановлено наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. N 352 "Про затвердження типових форм первинного обліку".

2. Згідно з п. 189.9 ст. 189 Кодексу якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Кодексу звичайною ціною, зокрема, є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Кодексом.

Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Якщо під час здійснення операції обов’язковим є проведення оцінки, вартість об’єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Ринковою ціною є ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Отже, платник податку, який за самостійним рішенням ліквідує основні виробничі або невиробничі засоби, повинен нарахувати податкові зобов’язання за такими необоротними активами виходячи з їх ринкової ціни, визначеної на момент такої ліквідації за правилами, визначеними пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, але не нижче їх балансової вартості. У разі якщо при ліквідації основних фондів обов’язковим є проведення оцінки, податкові зобов’язання нараховуються з вартості об’єкта оцінки, але не нижче їх балансової вартості.

 

 

18. ДФС України в листі “Стосовно оподаткування платників податків, які знаходяться на обліку на території проведення антитерористичної операції”. N 2772/Х/99-99-19-01-03-14від 17.03.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Про розгляд звернення

Державна фіскальна служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення від 23.02.2016 р. б/н (надійшло електронною поштою) стосовно оподаткування платників податків, які знаходяться на обліку на території проведення антитерористичної операції (далі - АТО), та в межах компетенції повідомляє таке.

Щодо обліку платників податків, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення АТО

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, та осіб, які проживають у зоні проведення АТО або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України від 02 вересня 2014 року N 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон N 1669).

Згідно із статтею 1 Закону N 1669 територія проведення АТО - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО, яка розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Згідно із статтею 4 Закону N 1669 платники податків, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення АТО, можуть змінити основне місце обліку шляхом державної реєстрації зміни місцезнаходження/місця проживання: зокрема передбачено, що проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб - підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення АТО, здійснюється державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Водночас Закон N 1669 не скасовує обов'язків платників податків, встановлених Кодексом.

Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Кодексу платник податку зобов’язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, а також сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. (пункт 49.1 статті 49 Кодексу).

У зв’язку з ситуацією, яка склалася у Донецькій та Луганській областях, та на виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. N 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 07.11.2014 р. N 256 "Про переміщення та закінчення простою" функціональні обов’язки з обслуговування платників податків, які перебувають на обліку у територіальних органах, що переміщуються, покладаються у межах компетенції на територіальні органи, які знаходяться на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, відповідно до додатка до наказу. Наказ оприлюднено на офіційному веб-порталі Державної фіскальної служби України sfs.gov.ua.

Суб’єкти господарювання, які перебувають на обліку в контролюючих органах, розташованих на території проведення АТО, мають право виконувати обов’язки зі сплати податки і зборів за місцем перебування на податковому обліку в органі ДФС на бюджетні рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України в розрізі територіально-адміністративних одиниць України.

Щодо подання податкових декларацій платниками податків, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення АТО, та сплати ними штрафних (фінансових) санкцій

Підпунктом 102.6.4 пункту 102.6 статті 102 Кодексу передбачено, що граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків мав обмежену свободу пересування внаслідок обставин непереборної сили, підтверджених документально.

Механізм продовження граничних строків для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань відповідно до норм Кодексу встановлено Порядком застосування пунктів 102.6 - 102.7 статті 102 Податкового кодексу України, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. N 1044.

Поряд із цим, відповідно до підпункту 17.1.5 пункту 17.1 статті 17 Кодексу платник податків має право на одержання відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит на умовах, встановлених Кодексом.

Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин, що є підставами для відстрочення грошових зобов’язань (податкового боргу) за наявності підтверджуючих ці обставини документів, затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1235.

Порядок та умови надання платникам податків розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань або податкового боргу затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 р. N 574 (далі - наказ N 574). Зокрема, пунктом 3.3 наказу N 574 передбачено, що розстрочення (відстрочення) надається окремо за кожним податком, збором, штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом), пенею.

На відстрочені грошові зобов’язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про відстрочення грошового зобов’язання (податкового боргу) (пункт 3.9 наказу N 574).

Статтею 10 Закону N 1669 передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення АТО, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Звертаємо увагу, що роз’яснення із зазначених питань були надані листами Міндоходів від 01.07.2014 р. N 15472/7/99-99-25-01-17 та від 07.07.2014 р. N 16042/7/99-99-19-03-02-17, які розміщені на офіційному веб-порталі ДФС.

Щодо відновлення первинних документів

Статтею 44 Кодексу визначено вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Незабезпечення платником податків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом встановлених статтею 44 Кодексу строків тягне за собою накладення штрафу у розмірах, визначених статтею 121 Кодексу.

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 статті 44 Кодексу, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Необхідно зауважити, що норми Кодексу та Закону N 1669 не містять положень щодо звільнення платника податків від обов’язку відновлення документів у випадках обставин непереборної сили, зокрема, що мали місце на території проведення АТО.

Також зазначаємо, що порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів і бухгалтерської звітності встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88.

Згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N 375, Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Щодо переміщення виробничого обладнання через пропускні пункти з території проведення АТО

Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей затверджено наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12.06.2015 р. N 415ог (далі - Тимчасовий порядок).

Згідно з пунктом 8.1 Тимчасового порядку в окремих випадках дозвіл на переміщення вантажів автомобільним транспортом з неконтрольованої території для суб’єктів господарської діяльності, які переміщують на контрольовану територію виробниче обладнання (потужності), устаткування, сировину для безперервності напрацьованого виробничого процесу, залишкові основні засоби, залишки готової продукції, надається за відповідним рішенням Координаційного центру.

У зверненні до Координаційного центру щодо надання дозволу на таке переміщення обов’язково зазначаються такі відомості: реквізити конкретних автомобілів та водіїв; населені пункти відправлення та призначення; дорожній коридор та контрольний пункт в'їзду-виїзду згідно з Тимчасовим порядком; період.

Крім того, інформуємо, що відповіді на актуальні питання щодо оподаткування податками і зборами розміщено на загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі Державної фіскальної служби України (далі - Ресурс) за адресою: zir.sfs.gov.ua. ДФС забезпечує актуалізацію Ресурсу, що дає змогу зацікавленим фізичним і юридичним особам оперативно отримувати необхідну інформацію.

 

Голова                                                                                                                   Р.М. Насіров

 

 

19. ДФС України в листі “Щодо застосування пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України платниками єдиного податку третьої групи та суб'єктами малого підприємництва - платниками податку на прибуток, які не отримували протягом звітного періоду доходів, що підлягають декларуванню” N 1987/6/99-99-19-01-01-15 від 01.02.2016 р.

 

Державна фіскальна служба України відповідно до листа Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики від 14.01.2016 р. N 04-27/10-14 розглянула звернення ТОВ щодо застосування пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) платниками єдиного податку третьої групи та суб'єктами малого підприємництва - платниками податку на прибуток, які не отримували протягом звітного періоду доходів, що підлягають декларуванню, та у межах компетенції повідомляє:

Щодо неподання звітності платниками єдиного податку третьої групи у разі відсутності показників

Відповідно до п. 49.2 ст. 49 Кодексу платник податків зобов'язаний за кожний встановлений Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Водночас п. 40.1 ст. 40 Кодексу передбачено, що у разі якщо іншими розділами Кодексу або законами з питань митної справи визначається спеціальний порядок адміністрування окремих податків, зборів, платежів, використовуються правила, визначені в іншому розділі або законі з питань митної справи.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються главою 1 розділу XIV "Спеціальні податкові режими" Кодексу.

Згідно з п. 291.2 ст. 291 Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розділу XIV Кодексу, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал (п. 294.1 ст. 294 Кодексу).

Податкова декларація юридичними особами - платниками єдиного податку третьої групи подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя) (п. 49.18 ст. 49 Кодексу).

Відповідно до пп. 296.5.4 п. 296.5 ст. 296 Кодексу юридичні платники єдиного податку третьої групи у податковій декларації відображають обсяг доходу, що оподаткований за відповідною ставкою.

Пунктом 292.14 ст. 292 Кодексу встановлено, що визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб'єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку (п. 292.16 ст. 292 Кодексу).

Норми глави 1 розділу XIV Кодексу не містять виключення для юридичних осіб - платників єдиного податку третьої групи щодо можливості неподання податкової звітності у разі відсутності доходу за податковий (звітний) період.

Отже, обсяг доходу для платників єдиного податку третьої групи є показником, який підлягає декларуванню.

Щодо неподання звітності платниками податку на прибуток підприємств у разі відсутності показників

Для платників податку на прибуток підприємств податкові (звітні) періоди визначено у пунктах 137.4 та 137.5 ст. 137 Кодексу, якими є:

• є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду;

• річний податковий (звітний) період встановлюється для платників податку, зазначених в п. 137.5 ст. 137 Кодексу, зокрема, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), за попередній річний звітний (податковий) період, не перевищує 20 млн гривень.

Згідно з п. 46.2 ст. 46 Кодексу платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

У відповідних клітинках відомостей про одночасне подання до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств форм фінансової звітності передбачено проставляння позначки "+".

Таким чином, платники податку на прибуток підприємств у разі наявності будь-яких показників, які підлягають декларуванню (в тому числі показників, які мають нульове значення або підлягають декларуванню у складі фінансової звітності, що подасться разом з декларацією), зобов'язані подавати податкову декларацію та форми фінансової звітності у строки, передбачені п. 49.18 ст. 49 Кодексу.

 

Голова                                                                                                                   Р. Насіров

 

 

20. Міністерство юстиції України в листі “Щодо мораторію на проведення перевірок підприємств, фізосіб - підприємців контролюючими органами” N 2112/14157-0-4-15/8.1від 04.12.2015 р.

 

У зв'язку з листом прем'єр-міністра України Яценюка А. П. від 23 листопада 2015 року N 44501/1/1-15 до листів Державної регуляторної служби та Ради бізнес-омбудсмена від 27 жовтня 2015 року N 268/27.10.15 р. і Державної регуляторної служби від 27 жовтня 2015 року N 8227/0/20-15 щодо мораторію на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами Міністерство юстиції повідомляє.

28 грудня 2014 року було прийнято Закони України N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та N 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 1 січня 2015 року, встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

• з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

• з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Вказаний Закон від 28 грудня 2014 року N 71-VIII направлений на врегулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

При цьому відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, його територіальні органи.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236 (далі - ДФС), Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

Водночас інформуємо, що пунктом 8 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 28 грудня 2014 року N 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 1 січня 2015 року, було встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

З огляду на поточну дату строк дії вказаної норми Закону України від 28 грудня 2014 року N 76-VIII закінчився.

Крім того, як зазначається в листі Державної регуляторної служби від 27 жовтня 2015 року N 8227/0/20-15, склалась однозначна судова практика під час розгляду спорів, що виникають між контролюючими органами та суб'єктами господарювання, з посиланням на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2015 року N 826/13378/15, яким прийнято рішення про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби геології та надр України від 24 червня 2015 року N 173, що був прийнятий під час дії положень Закону України від 28 грудня 2014 року N 76-VIII щодо проведення перевірок контролюючими органами з дозволу Кабінету Міністрів України.

Проте з наведеним твердженням не можна погодитись з огляду на таке.

26 серпня 2015 року постановою Волинського окружного адміністративного суду у справі N 803/2043/15 за позовом фізичної особи - підприємця до Управління Укртрансінспекції у Волинській області про визнання дій протиправними щодо проведеної 24 липня 2015 року рейдової перевірки транспортного засобу Рута 25 позивачу в задоволенні такого адміністративного позову було відмовлено.

Також 26 жовтня 2015 року постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі N 813/4673/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Маст" до Державної екологічної інспекції у Львівській області, зокрема, про визнання протиправними дій Державної екологічної інспекції у Львівській області, які полягають у включенні вказаного товариства до Плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства суб'єктами господарювання у III кварталі, 2015 року, позивачу в задоволенні такого адміністративного позову було відмовлено.

Рішення про відмову в задоволенні наведених позовів аргументовані тим, що обмеження щодо перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами відповідно до пункту 8 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 28 грудня 2014 року N 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" тривало протягом січня - червня 2015 року. На цей час жодного мораторію на здійснення перевірок, зокрема планових, не передбачено.

 

Перший заступник Міністра                                                              Н. Севостьянова

 

 

21. ДФС України в листі “Щодо визначення різниць за резервами (забезпеченнями) для відшкодування наступних витрат, сформованих до 01.01.2015 р. ” №3616/6/99-99-19-02-02-15від 18.02.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо визначення різниць за резервами (забезпеченнями) для відшкодування наступних витрат, сформованих до 01.01.2015, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Згідно з п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат, сформованих відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Тобто, п.п. 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Кодексу дозволяє зменшити фінансовий результат до оподаткування (включити до складу витрат) на суму  витрат, які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат, сформованих відповідно до правил бухгалтерського обліку (крім резерву на відпустки працівникам та резерву сумнівних боргів).

До 01.01.2015 витрати на формування резервів для відшкодування наступних (майбутніх) витрат не включались до складу витрат при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток.

Враховуючи викладене, відповідно до п.п. 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму витрат, які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат, сформованих відповідно до правил бухгалтерського обліку до 01.01.2015 (крім резерву на відпустки працівникам та резерву сумнівних боргів), та на суму коригування (зменшення) таких резервів та забезпечень, на яку збільшується фінансовий результат до оподаткування відповідно до правил бухгалтерського обліку.

 

  

Приємної і спокійної роботи!

З найкращими побажаннями

колектив компанії Ес.Сі.Ай-Консалтинг!