ЧЕРГОВІ ЗАКОНОДАВЧІ РОЗ’ЯСНЕННЯ

 

В ЧАСТИНІ ПДВ

1. ДФС України в листі “Щодо порядку оподаткування податком на прибуток і ПДВ факторингових операцій” N 13370/6/99-99-15-02-02-15від 15.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула щодо порядку оподаткування податком на прибуток і ПДВ факторингових операцій та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.

Розділом ІІІ Кодексу не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування у разі здійснення факторингових операцій.

Отже, такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулятором з питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності виступає Міністерство фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно зі ст. 1077 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦКУ).

Відповідно до пп. 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 Кодексу не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з:

надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов’язаних з переказом коштів, інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику;

торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Отже, якщо об’єктом факторингових операцій є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи, то такі операції не є об’єктом оподаткування ПДВ. В іншому випадку, якщо об’єктом факторингових операцій є об’єкти, відмінні від зазначених вище, то такі операції оподатковуються ПДВ.

 

 

2. ДФС України в листі “Щодо оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції” №340/6/06-30-15-01-19від 25.04.2016 р.

 

Пунктом 26 ¹ підрозділу 2 розділу XX ПКУ визначено, що для операцій з постачання програмної продукції, тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, запроваджено пільговий режим оподаткування податком на додану вартість, згідно з яким звільняються від оподаткування цим податком операції з постачання програмної продукції.

Для цілей цього пункту ПКУ до програмної продукції належать:

результат комп'ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп'ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів;

криптографічні засоби захисту інформації.

Згідно із Законами України від 23 березня 2000 року N 1587-III "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", від 23 грудня 1993 року N 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" комп'ютерна програма - це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

При цьому компонентами комп'ютерної програми є частини програмного забезпечення, які можуть бути частинами (модулями), на основі або за допомогою яких створюється певна програма, та/або діяти як самостійні комп'ютерні програми.

Якщо згідно з умовами ліцензійного договору передбачено надання користувачу (ліцензіату) права від власника (ліцензіара) на використання програмного забезпечення (у тому числі компонентів до нього) з можливістю продажу такого об'єкта або здійснення відчуження в інший спосіб та/або умови використання обмежені функціональним призначенням такого програмного забезпечення (у тому числі компонентів до нього) і його відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем"), то отримання власником (ліцензіаром) платежу від користувача (ліцензіата) як винагороди за надання вказаного права не буде вважатися роялті, а такий платіж є оплатою вартості поставленого програмного забезпечення (його копій), операції з постачання якого звільняються від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 26 ¹ підрозділу 2 розділу XX ПКУ.

Також підлягають звільненню від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг/виконання робіт, внаслідок надання/виконання яких відбуваються будь-які зміни в програмній продукції (у т. ч. оновлення, удосконалення, модернізація).

 

 

В ЧАСТИНІ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК

3. ДФС України в листі “Щодо відображення у рядку 16.3 додатка ЗП до Декларації з податку на прибуток підприємств за I квартал 2016 року авансових внесків сплачених у I кварталі 2016 року при виплаті дивідендів” N 13468/6/99-99-15-02-02-15 від 16.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо відображення у рядку 16.3 додатка ЗП до Декларації з податку на прибуток підприємств за I квартал 2016 року авансових внесків сплачених у I кварталі 2016 року при виплаті дивідендів, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Порядок сплати податкового зобов’язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів передбачено пп. 57.1¹ п. 57.1 ст. 57 Кодексу.

Відповідно до пп. 57.1¹.2 п. 57.1 ст. 57 Кодексу крім випадків, передбачених підпунктом пп. 57.1¹.3 п. 57.1 ст. 57 Кодексу, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.

Авансовий внесок обчислюється за ставкою, встановленою п. 136.1 ст. 136 Кодексу. Сума дивідендів, що підлягає виплаті, не зменшується на суму авансового внеску.

Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення податкового зобов’язання з податку на прибуток, задекларованого у податковій декларації за звітний (податковий) рік.

Це положення поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому органом виконавчої влади, до сфери управління якого належать такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

Відповідно до п. 137.4 ст. 137 Кодексу податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 цієї статті, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.

Таким чином, у рядку 16.3 додатка ЗП до Декларації за I квартал 2016 року відображаються сплачені у I кварталі 2016 року авансові внески при виплаті дивідендів.

 

 

4. ДФС України в листі “Щодо порядку, умов та строків відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)” N 13368/6/99-99-15-02-02-15від 15.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо порядку, умов та строків відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до п. 1 ст. 11¹ Закону України від 21 вересня 2006 року N 185-V "Про управління об’єктами державної власності" (далі - Закон N 185) державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів", державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до ст. 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" належать до наукових установ, а також науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств "Міжнародний дитячий центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія") та їх об’єднання зобов’язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року N 1156 "Про внесення змін до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями", яка набрала чинності 01.01.2016 р., внесено зміни до п. 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 р. N 138 (далі - постанова N 138).

Відповідно до внесених змін частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається, виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління за наявності фінансових ресурсів у підприємства у розмірі 75 відсотків.

При цьому пунктом 3 постанови N 138 визначено, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою України.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 16 травня 2011 року N 285 "Про затвердження форми Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31 травня 2011 року за N 643/19381, визначено, що звітним періодом, за який подається розрахунок, є перший квартал, перше півріччя, три квартали, рік.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств (п. 2 постанови N 138).

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Кодексу платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.

Зважаючи на те, що частина чистого прибутку (доходу) сплачується наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності, то базовим податковим (звітним) періодом для нарахування та сплати цього платежу є календарний квартал. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до органів державної податкової служби за підсумками кварталу, півріччя, трьох кварталів та року у терміни, передбачені для квартальної звітності - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, та сплачується протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації.

 

 

5. ДФС України в листі “Щодо оподаткування неприбуткових організацій та установ, зокрема розподілу отриманих доходів на цілі, передбачені статутними документами” N 13484/6/99-99-15-02-02-15від 16.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо оподаткування неприбуткових організацій та установ, зокрема розподілу отриманих доходів на цілі, передбачені статутними документами, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Згідно з пп. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;

установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення);

внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі - Реєстр).

Обов’язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (пп. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

До неприбуткових організацій, що відповідають вимогам п. 133.4 ст. 134 Кодексу і не є платниками податку, можуть бути віднесені, зокрема, профспілкові організації (пп. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначено Законом України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон N 1045).

Відповідно до ст. 1 Закону N 1045 професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки та ведуть свою діяльність на підставі статуту.

Джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрями їх використання визначаються в їх статутних документах (ст. ст. 14 та 15 Закону N 1045).

Отже, профспілкова організація, яка відповідає вимогам, встановленим у пп. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу, зокрема внесена контролюючим органом до Реєстру, не сплачує податок на прибуток з будь-яких доходів, отриманих нею в межах статутної діяльності, та використовує отримані доходи (прибутки) виключно на реалізацію своєї статутної діяльності (у т.ч. господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань) без розподілу таких доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб.

 

 

В ЧАСТИНІ ЄДИНОГО ПОДАТКУ

6. ДФС України в листі “Щодо нарахування єдиного податку платником четвертої групи” N 12193/6/99-99-12-02-03-15від 02.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України на запит Товариства щодо нарахування єдиного податку платником четвертої групи повідомляє.

Товариство поінформувало, що є платником єдиного податку четвертої групи, станом на 01.04.2016 р. у зв’язку з розірванням договорів оренди зменшилася площа орендованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Товариство запитує про порядок уточнення суми єдиного податку.

Відповідно до п. 292 1.1 ст. 292 1 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду, що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

У разі, коли протягом податкового (звітного) періоду змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, платник єдиного податку четвертої групи зобов’язаний уточнити суму податкових зобов'язань з податку на період починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року та подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, контролюючим органам за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку (пп. 295.9.5 п. 295.9 ст. 295 Кодексу).

Отже, у разі зміни 31.03.2016 р. розміру об’єкту оподаткування, Товариство мало надати до 20 квітня до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з зазначенням, починаючи з другого кварталу, уточненої площі об’єкту оподаткування та розміру податкового зобов’язання тощо.

Сума податкового зобов’язання за 1 квартал поточного року має бути сплачена зі всієї площі земельних ділянок, що перебувала у Товариства у власності/користуванні до 31.03.2016 р., з урахуванням норм пп. 295.9.2 п. 295.9 ст. 295 Кодексу, тобто у розмірі 10 відс. річної суми податку.

Уточнені податкові зобов’язання за другий, третій та четвертий квартали нараховуються на площу земельних ділянок, що залишилися у власності/користуванні Товариства, з урахуванням норм пп. 295.9.2 п. 295.9 ст. 295 Кодексу, а саме - за другий квартал 10 відс., за третій - 50 відс., за четвертий - 30 відсотків уточненої річної суми податку.

Уточнена річна сума податку розраховується тільки для визначення податкових зобов’язань за другий, третій та четвертий квартали.

В уточненій податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи податкове зобов’язання за перший квартал має залишитися незмінним, а річна сума податку дорівнюватиме сумі податкового зобов’язання за перший квартал та уточнених податкових зобов’язань за другий - четвертий квартали.

 

 

В ЧАСТИНІ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

7. ДФС України в листі “Щодо обчислення плати за землю” N 12045/6/99-99-12-02-03-15від 02.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України на запит Підприємства щодо обчислення плати за землю повідомляє.

Підприємство повідомило, що має у власності об’єкт нерухомого майна, але право власності/користування земельною ділянкою під таким майном не зареєстровано.

Щодо віднесення Підприємства до платників земельного податку, зауважимо, що земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок, а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс)).

Водночас, якщо Підприємство використовує земельну ділянку, яка після придбання об’єкта нерухомості залишилася у державній або комунальній власності, то Підприємство, як землекористувач на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) зобов’язаний буде сплачувати орендну плату за землю згідно з укладеним договором оренди землі (п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Використання земельних ділянок без належного оформлення прав, включаючи право оренди, є порушенням норм земельного законодавства (ст. 125 Земельного кодексу України). При цьому, повноваження із здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства делеговано виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (п. 1 п. "б" част. першої ст. 33 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні").

 

 

8. ДФС України в листі “Щодо зобов’язання власника будівлі сплачувати земельний податок або відшкодовувати власнику земельної ділянки плату за користування земельною ділянкою” N 12038/6/99-99-12-02-03-15 від 02.06.2016 р.

 

Державна фіскальна служба України на запит Інститут щодо зобов’язання власника будівлі сплачувати земельний податок або відшкодовувати власнику земельної ділянки плату за користування земельною ділянкою повідомляє.

Інститут поінформував, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею ІІ-ЛВ N 003710 від 14.09.1999 р. є власником земельної ділянки (площа 7,8138 гектарів), розташованої за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 5. При цьому, Приватне підприємство (далі - Підприємство) набуло право власності на будівлі та споруди за вказаною адресою та користується земельною ділянкою, яка знаходиться під таким нерухомим майном та належить Інституту на праві постійного користування. Інститут повідомив також, що у 2015 році сплатив земельний податок за земельну ділянку, яку використовує Підприємство, в сумі 25173,72 гривень.

Інститут запитує про підстави для зобов’язання Підприємства сплачувати земельний податок або відшкодовувати земельний податок Інституту за використану земельну ділянку.

Підставою виникнення податкових зобов’язань з плати за землю є право власності та (або) користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Кодексу), що обчислюються за даними Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Кодексу).

Відповідно до абз. "е" ст. 141 Земельного кодексу України (далі - Земельний кодекс) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою. Підставою набуття права на землю державної і комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (ст. 116 Земельного кодексу).

Повноваження із здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства делеговано виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (п. 1 п. "б" част. 1 ст. 33 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".

Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) визначено, що користування землею в Україні є платним.

Використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства (ст. 211 ЗКУ).

Договірні відносини суб’єктів господарювання регулюються Цивільним кодексом України.

З питань вирішення земельних спорів пропонуємо звернутися до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки.

 

 

9. ДФС України в листі “Щодо підстав нарахування та сплати земельного податку у 2016 році” N 10256/6/99-99-12-02-03-15від 06.05.2016 р.

 

Державна фіскальна служба України на запит Кооперативу щодо підстав нарахування та сплати земельного податку у 2016 році повідомляє.

Кооператив поінформувало, що він є користувачем земельних ділянок, на яких збудовано будинки Кооперативу, а також, що правовстановлюючі документи на вказані земельні ділянки перебувають на стадії оформлення.

За вказаних обставин у Кооперативу відсутні підстави виникнення податкових зобов’язань з плати за землю - право власності та (або) користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), що обчислюються за даними Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Кодексу).

Право власності на земельну ділянку, право постійного користування, а також право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації таких прав (ст. 125, 126 Земельного кодексу України).

Підставою виникнення у Кооперативу податкових зобов’язань з плати за землю є право власності та (або) користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), що обчислюються за даними Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Кодексу).

Разом з тим, звертаємо увагу, що до складу тарифу з надання послуг на утримання прибудинкових територій для сформованих земельних ділянок плата за землю включається як інші прямі витрати (п. 14 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. N 318).

 

ІНШІ ПИТАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ОПОДАТКУВАННЯ

10. ДФС України в листі “Щодо оподаткування виплат нерезиденту за виробництво та/або розповсюдження реклами” N 13467/6/99-99-15-02-02-15від 16.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо оподаткування виплат нерезиденту за виробництво та/або розповсюдження реклами та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у листі, залучений підрядник - нерезидент надає послуги/виконує роботи з виробництва та/або розповсюдження реклами, за які резидент здійснює відповідні виплати нерезиденту, тобто оплачує їх.

Згідно з вимогами пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Кодексу будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) є продажем результатів робіт (послуг).

Таким чином, резидент придбаває у компанії - нерезидента послуги з виробництва та/або розповсюдження реклами.

Підпунктом 141.4.6 п. 141.4 ст. 141 Кодексу для резидентів встановлено певну особливість сплати податку при здійсненні виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами.

Так, резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

При цьому ключовою умовою Кодексу є не місце надання послуг, а оплата послуг резидентом на користь нерезидента.

Таким чином, податок за ставкою 20 відсотків суми виплат нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами сплачується резидентом за власний рахунок незалежно від місця надання нерезидентом зазначених послуг.

Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Отже, правила міжнародних договорів у частині зменшення (звільнення) суми податку не застосовуються до виплат нерезиденту за послуги з виробництва та/або розповсюдження реклами, оскільки такі виплати оподатковуються за рахунок резидента, що їх здійснює.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.

Розділом ІІІ Кодексу не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування на суму сплаченого податку на прибуток за ставкою 20 відсотків у разі здійснення виплат нерезиденту за виробництво та/або розповсюдження реклами.

Таким чином, такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування.

Регулятором з питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності виступає Міністерство фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

 

 

11. ДФС України в листі “Щодо оподаткування отриманих юридичною особою на загальній системі оподаткування коштів за роботи (послуги), виконані (надані) під час перебування такої особи на спрощеній системі оподаткування” N 13373/6/99-99-15-02-02-15від 15.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо оподаткування отриманих юридичною особою на загальній системі оподаткування коштів за роботи (послуги), виконані (надані) під час перебування такої особи на спрощеній системі оподаткування, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до п. 297.1 ст. 297 Кодексу платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств.

Для обрахунку об’єкта оподаткування податком на прибуток платник податку використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.

Розділом ІІІ "Податок на прибуток підприємств" Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, що виникають за операціями з виконання (надання) робіт (послуг) під час перебування платника на спрощеній системі оподаткування у разі їх оплати після переходу такого платника на загальну систему оподаткування.

Отже, такі операції відображаються при формуванні фінансового результату до оподаткування згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

 

 

12. ДФС України в листі “Щодо відображення в податковому обліку непогашеної дебіторської заборгованості” N 13372/6/99-99-15-02-02-15від 15.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо відображення в податковому обліку непогашеної дебіторської заборгованості та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.

Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень), у тому числі резерву сумнівних боргів, визначено нормами ст. 139 Кодексу.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

Крім того, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу встановлено у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

У разі списання безнадійної дебіторської заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів, фінансовий результат до оподаткування, який визначений у фінансовій звітності, не підлягає зменшенню на суму списаної заборгованості.

При цьому, на суму витрат від списання понад суму резерву сумнівних боргів дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, встановленим пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, підлягає збільшенню фінансовий результат до оподаткування.

 

13. ДФС України в листі “Щодо визнання деяких операцій контрольованими” N 13371/6/99-99-15-02-02-15від 15.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула листи щодо визнання деяких операцій контрольованими та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, що впливають на об’єкт оподаткування платника податку, що здійснюються:

з пов’язаною особою - нерезидентом;

з нерезидентом, зареєстрованим у державі (на території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України;

через комісіонерів - нерезидентів при здійсненні зовнішньоекономічних господарських операцій з продажу товарів.

Отже, господарські операції між резидентами не підпадають під визначення контрольованих, незалежно від того, чи є вони пов’язаними особами.

Податковий контроль за встановленням відповідності умов контрольованих операцій принципу "витягнутої руки" здійснюється шляхом моніторингу контрольованих операцій та проведення перевірок платників податків з питань повноти нарахування і сплати податків під час здійснення таких операцій (пп. 39.5.1 п. 39.5 ст. 39 Кодексу).

Таким чином, обсяг оподатковуваного прибутку відповідно до принципу "витягнутої руки" визначається для контрольованих операцій.

Кодексом визначено, що моніторинг умов контрольованих операцій здійснюється шляхом спостереження ДФС за цінами, що застосовуються сторонами таких операцій, та шляхом аналізу звітів про контрольовані операції та документації, будь-яких інших інформаційних джерел та шляхом отримання інформаційних матеріалів і висновків, поданих платником податків відповідно до п. 39.4 ст. 39 Кодексу.

Також з метою встановлення відповідності умов контрольованих операцій принципу "витягнутої руки" посадові особи фіскальної служби під час проведення аналізу звітів про контрольовані операції та/або документації, поданих платником податків відповідно до зазначеного пункту, мають право проводити опитування уповноважених осіб та/або працівників платника податків.

Порядок проведення моніторингу контрольованих операцій та Порядок проведення опитування уповноважених, посадових осіб та/або працівників платника податків з питань трансфертного ціноутворення затверджено наказом Міністерства фінансів України від 14.08.2015 р. N 706 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.09.2015 р. за N 1056/27501.

Таким чином, Кодексом передбачено право органів державної фіскальної служби на проведення додаткового контролю контрольованих операцій.

Водночас зазначаємо, що податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган (пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

При цьому п. 52.2 ст. 52 Кодексу визначено, що податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

 

14. ДФС України в листі “Щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму безнадійної дебіторської заборгованості у разі винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві у зв’язку з відсутністю майна боржника, за умови перевищення такої заборгованості над сумою резерву сумнівних боргів” N 13363/6/99-99-15-02-02-15від 15.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму безнадійної дебіторської заборгованості у разі винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві у зв’язку з відсутністю майна боржника, за умови перевищення такої заборгованості над сумою резерву сумнівних боргів, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Відповідно до пп. є) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме, прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулює Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606).

Відповідно до пп. 2 та 7 п. 1 ст. 47 Закону N 606 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Таким чином, у разі недостатності майна боржника - фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості, визнання заборгованості безнадійною згідно з пп. є) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що дії з розшуку зареєстрованого за боржником майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника - відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документу у порядку і на умовах, визначених Законом N 606.

До зобов’язань за фінансовими кредитами, заборгованість за якими визнається безнадійною, відповідно до пп. є) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу включається сума кредиту, перерахованого за курсом Національного банку України у національну валюту України, сума нарахованих відсотків за користування кредитом та пені, визначена відповідно до правил бухгалтерського обліку.

При цьому така заборгованість підпадає під дію пп. є) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу за умови, що виконавчий документ про стягнення з позичальника сум боргу за раніше ухваленим судовим рішенням повернуто банку без виконання на підставі пп. 2 п. 1 ст. 47 Закону N 606 (у позичальника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень), у тому числі резерву сумнівних боргів, визначено нормами ст. 139 Кодексу.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

Крім того, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

У разі списання безнадійної дебіторської заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів, фінансовий результат до оподаткування, який визначений у фінансовій звітності, не підлягає зменшенню на суму списаної заборгованості.

При цьому на суму витрат від списання понад суму резерву сумнівних боргів дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, встановленим пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, підлягає збільшенню фінансовий результат до оподаткування.

Водночас якщо безнадійна дебіторська заборгованість, яка відповідає ознакам, встановленим пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, у разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів списується з активів на інші операційні витрати, то збільшення фінансового результату до оподаткування не здійснюється.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року N 237.

 

 

15. ДФС України в листі “Щодо надання податкової консультації стосовно проведення зустрічних звірок, підстав для висновків органів Державної фіскальної служби за результатами перевірок та порядку їх оскарження” N 13885/6/99-99-14-03-03-15від 24.06.2016 р.

 

Про надання податкової консультації

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо надання податкової консультації стосовно проведення зустрічних звірок, підстав для висновків органів Державної фіскальної служби за результатами перевірок та порядку їх оскарження і повідомляє таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, права та обов’язки платників податків, повноваження і обов’язки посадових осіб контролюючих органів під час проведення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - Кодекс).

Відповідно до статті 83 Кодексу для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

З метою отримання податкової інформації контролюючі органи також мають право проводити зустрічні звірки даних суб’єктів господарювання щодо платника податків (пункт 73.5 статті 73 Кодексу).

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться згідно з затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1232 Порядком проведення контролюючими органами зустрічних звірок (далі - Порядок N 1232).

Згідно з п. 1 Порядку N 1232 зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу та якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

У разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб’єкта господарювання у зв’язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб’єкта господарювання та/або його посадових (уповноважених) осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), ненаданням інформації та документів для проведення зустрічної звірки, контролюючий орган (виконавець) складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання, який підписується посадовими особами контролюючого органу (виконавця) (абзац другий п. 7 Порядку N 1232).

Отже, в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання відображаються фактичні обставини, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки, та інформація про вжиті заходи для забезпечення її проведення у подальшому. Наведення будь-якої іншої інформації, зокрема щодо діяльності платника податків, показників податкової звітності тощо, не передбачено.

Разом з тим згідно з приписами підпунктів 72.1.1.1, 72.1.1.2 та 72.1.1.3 пункту 72.1 статті 72 Кодексу для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 Кодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Пунктом 74.2 статті 74 Кодексу визначено, що зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Що стосується можливості платника податків оскаржити висновки акта перевірки щодо порушень вимог законодавства, то відповідно до пункту 86.7 статті 86 Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) документальної перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п’яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п’яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв’язку з необхідністю з’ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст. 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Крім того, статтею 56 Кодексу передбачено оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному або судовому порядку.

 

Голова                                                                                                                   Р. М. Насіров

 

 

16. ДФС України в листі “Щодо надання консультації з питань направлення запитів контролюючими органами” N 13614/6/99-99-14-03-03-15від 21.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Про розгляд листа

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо надання консультації з питань направлення запитів контролюючими органами і в межах компетенції повідомляє таке.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Стосовно питань 1, 2 про те, чи мають право посадові особи органів ДФС робити висновки про порушення платником податків вимог чинного законодавства без складання та оформлення належним чином акта перевірки, а також вказувати про це у запиті щодо надання пояснень та їх документального підтвердження, зазначаємо таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано ст. 73 Кодексу та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" (далі - Порядок). Зокрема чітко визначено перелік підстав для направлення суб’єкту господарювання запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення.

Так, відповідно до п. 73.3 ст. 73 Кодексу контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про інформацію" податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Кодексом.

Статтею 62 Кодексу визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом інформаційно-аналітичного забезпечення контролюючих органів.

Відповідно до статті 71 Кодексу інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Кодексу для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Таким чином, за наслідками аналізу податкової інформації, що отримана та міститься у базах даних органу ДФС, останній виявляє факти, які свідчать про порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, і надсилає платнику запит щодо такої інформації із дотриманням вимог п. 73.3 ст. 73 Кодексу.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов’язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено Кодексом).

Лист суб’єкта інформаційних відносин, що надсилається на запит контролюючого органу, повинен містити номер і дату запиту, на який надається відповідь, та інформацію, що запитується (п. 15 Порядку).

У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому п. 73.3 ст. 73 Кодексу, платник податків звільняється від обов’язку надавати відповідь на такий запит.

 

Голова                                                                                                                   Р. М. Насіров

 

 

17. ДФС України в листі “Щодо боргових зобов’язань, що виникли за операціями із пов’язаними особами – нерезидентами” №12102/6/99-99-15-02-02-15 від 02.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо боргових зобов’язань, що виникли за операціями із пов’язаними особами – нерезидентами, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Кодексу об’єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу.

Для платника податку, у якого сума боргових зобов’язань, визначених в пункті 140.1 цієї статті, що виникли за операціями з пов’язаними особами – нерезидентами, перевищує суму власного капіталу більш ніж в 3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що займаються виключно лізинговою діяльністю, більш ніж в 10 разів), фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму перевищення нарахованих у бухгалтерському обліку процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов’язаннями над 50 відсотками суми фінансового результату до оподаткування, фінансових витрат та суми амортизаційних відрахувань за даними фінансової звітності звітного податкового періоду, в якому здійснюється нарахування таких процентів (п.140.2 ст.140 Кодексу).

Сума боргових зобов’язань та власного капіталу для цілей цього пункту визначається як середнє арифметичне значень боргових зобов’язань та власного капіталу на початок та кінець звітного податкового періоду з урахуванням процентів, зазначених у пункті 140.3 цієї статті.

Згідно з п.140.1 ст.140 Кодексу під борговими зобов’язаннями для цілей цього пункту слід розуміти зобов’язання за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, операціями РЕПО, зобов’язання за договорами фінансового лізингу та іншими запозиченнями незалежно від їх юридичного оформлення.

Відповідно до п. 20 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу витрати на сплату відсотків, які відповідали вимогам п. 141.1 ст. 141 розділу III Кодексу у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями п. 141.2 ст. 141 розділу III Кодексу у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, підлягають врахуванню при визначенні фінансового результату до оподаткування майбутніх звітних податкових періодів з 1 січня 2015 року з урахуванням обмеження, передбаченого п. 140.3 ст. 140 розділу III Кодексу.

Проценти, які перевищують суму обмеження, визначеного п. 140.2 ст.140 Кодексу, які збільшили фінансовий результат до оподаткування, зменшують фінансовий результат до оподаткування майбутніх звітних податкових періодів у сумі, зменшеній щорічно на 5 відсотків до повного її погашення з урахуванням обмежень, встановлених п. 140.2 ст.140 Кодексу (п.140.3 ст.140 Кодексу).

Отже, для розрахунку обмежень, встановлених п. 140.2 ст. 140 Кодексу, невраховані проценти станом на 01.01.2015 відповідно до п. 141.1 ст. 141 Кодексу зменшуються на 5 відсотків та додаються до суми процентів, нарахованих на користь пов’язаних осіб – нерезидентів у 2015 році.

Якщо, наприклад, проценти, нараховані на користь пов’язаних осіб –нерезидентів у 2015 році, збільшені на суму неврахованих процентів станом на 01.01.2015 відповідно до п.141.1 ст. 141 Кодексу та зменшених на 5 відсотків, не перевищують обмеження, визначені п. 140.2 ст. 140 Кодексу, то сума таких не списаних процентів станом на 01.01.2015, зменшена на 5 відсотків, враховується у зменшення фінансового результату до оподаткування у декларації з податку на прибуток підприємств за 2015 рік.

 

 

18. ДФС України в листі “Щодо перерахунку податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску, нарахованого на суми середнього заробітку” №1198/5/06-30-13-02-08від 06.06.2016р.

 Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Про розгляд звернення

 Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області розглянуло звернення платника податків, та відповідно до ст. 19¹, 52 Податкового ПКУ України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) (далі – ПКУ) в межах компетенції повідомляє наступне.

Відповідно до частини третьої ст.119 Кодексу законів про працю України, постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №105), який визначає механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за рахунок коштів, передбачених у держбюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період».

Пунктом 1 частини першої ст.7 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами і доповненнями (далі – Закон №2464) передбачено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців та найманих працівників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».

Відповідно до п.9 розділу IV «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 (далі – Порядок №435), таблиця 6 Додатка 4 до цього Порядку призначена для формування страхувальником у розрізі кожної застрахованої особи відомостей про суми нарахованої їй заробітної плати (доходу) у звітному місяці. Такі відомості формуються з урахуванням кодів категорій застрахованих осіб, визначених у додатку 2 до Порядку №435.

У Вашому листі зазначено, що сума середньомісячного заробітку мобілізованого працівника була відшкодована з бюджету Вашій установі у грудні 2015 року. Отже, при нарахуванні мобілізованому працівнику середнього заробітку, що компенсується з бюджету, таким особам присвоюється код категорії «48». Зазначений код категорії застрахованої особи застосовується при відображенні в таблиці 6 Додатка 4 до Порядку №435 виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. При цьому нарахування та утримання із таких виплат не здійснюються.

Відповідно до п.5 розділу V Порядку №435, якщо страхувальником здійснюється донарахування (зменшення) єдиного внеску у зв’язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх періодах, застосовуються коди типу нарахувань (2 або 3), передбачені п.9 Розділу IV зазначеного Порядку. 

Крім того пунктом 7 Порядку передбачено, що оподаткування на компенсацію здійснюється відповідно до ПКУ.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV ПКУ, відповідно до п.п. 165.1.1 п. 165.1ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема, сума компенсацій, які отримує платник податку з бюджетів, у тому числі компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (п.п. «и» п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

Разом з цим відповідно до п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 ПКУ (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ).

Водночас, п.п. 169.4.3 п. 169.4 ст. 169 ПКУ передбачено, що роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

У разі нарахування роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та отримання у подальшому компенсаційних виплат з бюджету відповідно до Порядку №105, такий роботодавець має право здійснити перерахунок податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску, нарахованого на суми середнього заробітку.

 

Заступник начальника                                                                        К.В. Риженкова

 

 

19. ДФС України в листі “Щодо визнання господарських операцій з ціллю трансфертного ціноутворення контрольованими” N 12424/6/99-99-15-02-02-15 від 06.06.2016 р.

Лист є індивідуальною податковою консультацією.

 

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо визнання господарських операцій з ціллю трансфертного ціноутворення контрольованими та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Відповідно до п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, які впливають на об’єкт оподаткування платника податку, що здійснюються:

з пов’язаною особою – нерезидентом;

з нерезидентом, зареєстрованим у державі (на території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України;

через комісіонерів – нерезидентів при здійсненні зовнішньоекономічних господарських операцій з продажу товарів.

Підпунктом 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу визначено, що господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 – 39.2.1.3 і 39.2.1.5
п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Як зазначено у листі господарські операції здійснені з нерезидентом, зареєстрованим у державі (на території), що не включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, під визначення контрольованих підпадають операції між резидентом та нерезидентом у разі досягнення критеріїв, встановлених п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, якщо нерезидент є пов’язаною особою з резидентом або нерезидент є комісіонером.

 

 

20. ДФС України в листі “Щодо здійснення суб’єктами господарювання роздрібного продажу нафтопродуктів в дрібній розфасовці” № 346/6/06-30-21-01-13 від 26.04.2016 р.

 

Пальне, відповідно до визначення п.п. 14.1.141 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс), це нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у п.п. 215.3.4. п. 215.3. ст. 215 Кодексу.

Згідно з п. 215.1. ст. 215 Кодексу пальне, зокрема за кодами УКТ ЗЕД 3811900000, належить до підакцизних товарів. Об’єктом оподаткування акцизним податком є, зокрема реалізації з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 Кодексу).

Автозаправні станції (АЗС) відповідно до визначення цього терміну (пункт 1.2. розділ І Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженої наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 06.12.2005 № 376) – це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

Відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442 (далі – Правила № 1442) автозаправні станції поділяються на стаціонарні, пересувні, контейнерні та призначені для заправлення автотранспорту (мототранспорту) моторним паливом.

Заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС     через   паливо-, масло- та газороздавальні

колонки. Дозволяється також відпускати нафтопродукти (крім скрапленого вуглеводневого газу) в тару споживача (металеві каністри) (п. 34 Правил       № 1442).

Автомобільні газозаправні станції (АГЗС) – призначені для заправки газобалонних установок автомобілів зріджених вуглеводневих газів (пункт 2.1 розд. ІІ правил безпеки систем газопостачання, які затвердженні наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.2015 № 285).

Отже, операції з реалізації (фізичного відпуску суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі пального (моторного палива, скрапленого вуглеводневого газу) з автозаправної станції через паливо, масло- та газо роздавальні колонки є об’єктом оподаткування акцизним податком з роздрібного продажу підакцизних товарів.

Отже, операції з реалізації (фізичного відпуску суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі пального (моторного палива, скрапленого вуглеводневого газу) з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції через паливо-, масло-  та газороздавальні колонки є об’єктом оподаткування акцизним податком з роздрібного продажу підакцизних товарів.

Відповідно до пункту 4 Правил № 1442 на стаціонарних АЗС може бути організовано продаж нафтопродуктів у дрібній розфасовці здійснюється також через спеціалізовані магазини, що продають товари господарського вжитку (пункт 2 Правил 1442). Відповідно до абзацу десятого п. 3 Правил    № 1442 заборонено продавати бензин, дизельне паливо та скраплений вуглеводневий газ безпосередньо з автоцистерн, а також приватними особами у каністрах та іншій тарі.

Отже, у випадку здійснення суб’єктами господарювання роздрібного продажу нафтопродуктів в дрібній розфасовці відповідно до затверджених правил, такий продаж не підпадає під визначення терміну «реалізація суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів реалізація – це фізичний відпуск з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції товарів, зазначених у п.п. 215.3.4 п 215.3. ст.215 Кодексу», тому такі операції з продажу не є об’єктом оподаткування акцизним податком з роздрібного продажу.

 

Начальник управління контролю за обігом

та оподаткуванням підакцизних товарів                                      Р.М. Корнійчук